КУРСИНСЬКИЙ Олександр Антонович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, критик, журналіст, перекладач. Псевдонім – Вільний обиватель.

З міщанської родини.

Народився 10 (22) травня 1873 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер в 1919 р. в м. Києві, який переходив з рук до рук (нині – столиця України). Точні дата і

місце – не встановлені.

Закінчив третю Московську гімназію (1891), історико-філологічний факультет Московського

університету (1891-1896), однорічне відділення Київського юнкерського піхотного училища (1896-1897), Московську льотну школу (1912).

Служив в дванадцятому гренадерському Астраханському полку (1896-1899), працював

викладачем Серпуховської гімназії (1899-1901), низки московських учбових закладів (1901-1904), служив в 307-му піхотному Арзамаському полку (1904-1905), працював редактором власної газети

«Клуб» (1907), служив в 6-му гренадерському Таврійському полку (1908-1910), працював

викладачем Орловсько-Бахтінського кадетського корпусу (1910-1911), співробітником газети

«Російське слово» (1911-1913), служив в військово-цензурному відділі штабу Південно-Західного

фронту (1914-1915), помічником редактора і редактором газети «Армійський пост» (1915-1916).

Кавалер ордена св. Ганни 3 ступеня з мечами і бантом.

Друкувався в газетах «Російське слово», «Кур’єр», «Ранок Росії», журналах «Терези», «Скорпіон»,

«Золоте руно», «Вісник кінематографії», «Російський актор».

Наш земляк – автор збірників «Напівтіні» (1896), «Вірші (1896-1900)» (1901), «Крізь призму душі»

(1906), мелодрами «Як смерть, прекрасна» (1914), роману «Похмуре небо».

Перекладав з англійської, болгарської, італійської, німецької, польської, французької мов. Серед

доробків – «Небожественна комедія» З. Красинського, «Афоризми і прелюдії» С.

Пшибишевського, «Лікар Мухолапський» Е. Маєвського, «Флорентійська трагедія» О. Уайльда, а

також твори Е. По, Г. Лонгфелло, Т. Мура, Ш. Бодлера, П. Шеллі.

Багато перекладів К. загубилося в архівах та періодичних виданнях.

На вірш К. «Утішно тут» композитор С. Танєєв написав «Серенаду», присвячену Т. Л. Толстій

(1896).

Перекладена нашим земляком «Небожественна комедія» З. Красинського, супроводжувана

передмовою К., була конфіскована на другий день після надходження до продажу (1902).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Л. Толстой, В. Брюсов, К. Бальмонт, В. Розанов, М.

Лікіардопуло, Г. Конюс, О. Ізмайлов, О. Ремізов, В. Фріче, П. Коган, Б. Садовський, М.

Стороженко, І. Петровська, С. Танєєв та ін.

***

ЗАСЬ – СТРАЖДАННЯМ

, з життєвого кредо О. Курсинського

Мені чужі земні страждання.

СТРОГІСТЬ СТАРИХ ПОМИЛОК, вірш О. Курсинського «Заклик»

Ушла ещё одна весна

Без ярких снов и без улыбки...

Жизнь дня бегущего бледна,

И строги старые ошибки.

За годом стройно мчится год,

И год минувший не вернётся,

И всюду тёмен неба свод,

И сил всё меньше остаётся.

Куда иду? – и есть ли путь

Под утомлённою стопою?

О чём тревожно ноет грудь?

Что достигается борьбою?

Кошмар! и он же впереди.

Одна опора – быть готовым.

Я слышу зов: «иди, иди!»

И вот иду за грозным зовом.

ФАТАЛЬНІ СХІДЦІ, вірш О. Курсинського «Заспокоєння»

Я с людьми и богами,

Я свободен и скован,

Всё проник я очами,

И всегда зачарован.

Путь мой прям и бесцелен,

День мой сумрачно-светел,

У холодных молелен

Я кумира не встретил.

И в себя я не верю, –

В смене света и тени

Шагом твёрдым я мерю

Роковые ступени.

ЖАГУЧА ОТРУТА, вірш Ш. Бодлера «Упир» у перекладі О. Курсинського

Явилась в роскоши безумий,

Взметнула вихрем тайных чар, –

И в сердце властно, без раздумий,

Ты нанесла мне свой удар.

И ткани сердца стали ложем

Твоих властительных затей,

И я влачусь, бичом тревожим,

Тебе вослед под звон цепей.

Проклятье! Всосан я тобою,

Как картой – пальцы игрока,

Как водкой – преданный запою,

Как гнилью – губы червяка.

Я умолял мой меч отважный

Вернуть свободу прежних дней,

А яд, коварный и продажный,

Помочь ничтожности моей, –

Но мне с презреньем к жалкой доле

Твердят и меч, и жгучий яд:

– Из облюбованной неволи

Ты недостоин быть изъят.

– Безумец! Пусть мы в силах были б

Тебя спасти от жадных губ, –

Вампира неостывший труп

Твои лобзанья воскресили б!

ВЕЛЬМИ БЕЗУСПІШНО, з рецензії О. Курсинського на п’єсу А. Луначарського «Королівський

голяр»

Ілюстрація, що мусить показати, як помилково в безмірності влади розраховувати на сенс і

насолоду життя. ...Й Аристотель хвалив несподівану розв’язку, проте вимагав, щоб вона була

підготовлена. А в шести попередніх картинах нічого спільного з останньою: п. Луначарський

змагається з Шеллі в розробці сюжету «Ченчі», звичайно – вельми безуспішно.

У результаті – безглузда конструкція і утомлива розтягнутість п’єси та вбивчі вірші! З пекла

витягнули свої ноги. – Такий народ, магнати. Ви бачили? – Себе захистить. Так-то, милий друже. –

В прибудові. Бачила я сама. – «За інших». І ще: «хто бажає душу»... Ці рядки мають бути

п’ятистопними ямбами.

Не обійшлося й без курйозу. За ремаркою «події відбуваються в XV столітті у феодальній

західноєвропейській державі». Чи не потішно в обстановці цієї епохи чути голос Фігаро-Аристида, котрий пародіює поета XIX сторіччя: «Ворони каркають навколо / Роззявляючи роти / «Почекай, мій милий друже / Повисиш і ти!»«. А шкода, що заради правильності розміру п. Луначарський в

першому вірші не поставив «врони». Тоді в його поезії, крім сумнівної близькості її до Гете, яскраво позначилася б спорідненість з поезією Тредьяковського.

НЕ НАДТО ЗАДОВОЛЕНИЙ, з