class="book">Становище нашого університету абсолютно критичне. Сюди зібралися професори і викладачі з

різних міст. Одеса, Київ, Харків, Петербург, Москва тощо. Урядове утримання – 2 долари на

місяць – не забезпечує нам навіть щоденного обіду, ми можемо обідати раз на три дні.

У нас немає ні костюмів, ні білизни, ні письмового приладдя. Ми просимо американську

інтелігенцію прийти нам на допомогу – довготривалою позикою. ...Ми просимо 1) по 1200 доларів

в рік кожному членові університетської корпорації; 2) по дві пари цивільного плаття, по 2 пальта

(зимове і непромокальне), по 2 пари черевик, парі калош, комплекту білизни і постелі (ліжко,

подушки, ковдри, простирадла); 3) письмове приладдя: папір, чорнила, чорнильниці, ручки, пір’я,

олівці, конверти; 4) відкрити в Сімферополі, за можливістю ...споживчі крамниці, в яких ми могли

б купувати консерви (особливо молоко, сир, овочі, рибу, чай, каву, какао, шоколад, цукор).

НЕ ЗНАЮ, ДЕ ВИ, з листа А. Маркевича І. Линниченкові від 4 листопада 1919 р.

Деревицький доручив написати Вам. Ви можете прочитати курс, оскільки кафедра історії Росії

зайнята у нас Грековим і Вернадським. Я не знаю, де ви тепер і пишу про всяк випадок Вам до

Одеси. Вважаю, що Ви скоро прибудете до Ялти.

БОРОТЬБА ЗА ДЕРЖАВНІСТЬ НЕ Є ЗЛОЧИН, з книги М. Лабунька «Микола Павлович

Дашкевич та Іван Андрійович Линниченко»

Докторська дисертація І. А. Линниченка про суспільні верстви в Галичині в початковій стадії її

приналежності до польської держави. Можна сміло сказати, що це взагалі найкращий твір цього

історика.

...Основа теза, що її ставить Линниченко в брошурі, це – що росіяни, українці й білоруси одна

нація. Через це неможливо писати історію України, як це зробив Грушевський, бо Україна не

держава. Бездержавний народ не має своєї історії. Грушевський, за його словами, пробує писати

історію народу, а це не історія.

...Линниченко гостро виступає проти будь-якого виду державності українського народу та

піднесення української мови до гідності державної мови, бо, каже він, ніхто не робить

провінційний діалект державною мовою. …Боротьба українського народу за свою незалежність і

державність здавалась Линниченкові не лише непотрібною, але й злочинною дією, бо він бачив у

цьому роз’єднання між російським і українським народами, що, на його думку, було смертельною

загрозою для слов’янства в обличчі німецької навали.

...Українська культура, незалежно від того, що про неї думають «квазі-історики», каже

Линниченко, ніколи не піднеслася понад рівень народної, етнографічної культури.

...Спроба відділити чи виділити українську культуру з течії «всеруської», себто російської є

кроком назад. Відколи український народ опинився в межах російської держави, такої потреби,

вважає Линниченко, немає, бо з того часу відпала небезпека денаціоналізації українського народу

під Польщею.

УКРАЇНОЗНАВЕЦЬ ЛИШЕ ЗА ФАХОМ, з розвідки п. Зайцевої «Записи наукового товариства

ім. Т. Г. Шевченка»: започаткування та шлях до академічного стандарту (1892-1914 pp.)»

У 1895 р. «Записки» вийшли тричі, а з 1896 р. вони виходили кожні два місяці. За цим стояла

надзвичайно напружена робота редактора, яка не переривалася навіть на час його від’їзду зі

Львова. Навесні 1895 p., перебуваючи у дні пасхальних свят у батьків у Владикавказ, М.

Грушевський просив, щоб друкарня НТШ зі Львова надсилала йому коректуру статей до

чергового тому «Записок» .

Новий редактор віддавав багато сил, щоб створити резерв статей і розширити коло потенційних

авторів, ознайомити їх з ще маловідомим у науковому світі виданням. М. Грушевський звертався з

пропозиціями підготувати для «Записок» статті, рецензії або бібліографічні огляди перш за все до

університетської професури. Певні надії покладалися на співпрацю з професорами російської

історії Новоросійського університету О. Маркевичем та І. Линниченком.

Знайомство М. Грушевського з цими вченими відбулося на початку 90-х pp. XIX ст. Листування з

одеськими кореспондентами (збереглися лише його окремі зразки) свідчить про редакторську

занепокоєність Грушевського й бажання пробудити у своїх адресатів інтерес до видань НТШ.

Ділячись наприкінці грудня 1894 р. з І. Линниченком новинами наукового життя у Львові, М.

Грушевський також повідомляв йому, що відомі адресату «Записки НТШ» у 1894 р. вийшли двічі, у наступному, 1895 р. повинні вийти тричі, а з 1896 р. мають перетворитися на регулярний

тримісячник

...Забігаючи наперед, зазначимо, що І. Линниченко, якого М. Грушевський назвав українознавцем

за фахом, не пішов на широке співробітництво з НТШ і до українського руху ставився скептично.

БАЧИВ КРИМ ВИКЛЮЧНО АГРАРНИМ, з статті А. Непомнящого «Арсеній Маркевич в

Таврійському університеті»

Підкреслювалася настійна необхідність відкриття вузу для подальшого розвитку економіки краю.

Відомий український історик, професор імператорського Новоросійського університету (м. Одеса)

Іван Андрійович Линниченко, який взяв участь в обговоренні цього питання, в статті, поміщеній в

севастопольській газеті «Кримський вісник», категорично стверджував, що передбачуваний до

відкриття на півострові вуз повинен мати явно виражений аграрний характер.

У зв’язку з потребами економіки краю він повинен бути «народним», а медичний факультет, на

відкритті якого так наполягали лікарі з Ялти, не потрібний в Криму взагалі.