МОЇСЄЄВ Ігор Олександрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Хореограф.

З родини правника. Батько, Моїсєєв О., – адвокат.

Народився 8 (21) січня 1906 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 2 листопада 2007 р. в м. Москві РФ. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Закінчив одну з московських приватних студій і хореографічний технікум (1924).

Працював солістом, балетмейстером Державного академічного Великого театру (1924-1937),

керівником Державного академічного ансамблю народного танцю (1937-2007).

Народний актор СРСР.

Перший лауреат московської урядової премії «Легенда століття».

Лауреат американської премії «Оскар» у галузі танцю.

Герой Соціалістичної Праці.

Кавалер радянських орденів: трьох – Леніна, двох – Трудового Червоного Прапора.

Брав участь в постановках спектаклів «Футболіст», «Червоний мак», «Три товстуни», «Саламбо» в

Державному академічному Великому театрі; «Ніч на Лисій горі», «Танці народів СРСР», «Танці

слов`янських народів», «Партизани», «Мир і дружба», «Половецькі танці», Картинки минулого»,

«Країнами світу», «Віва, Куба!», «Підмосковна лірика», «Старовинна міська кадриль»,

«Арагонська хота», «Дорога до танцю», «Сюїта грецьких танці» в Державному академічному

ансамблі народного танцю.

Всього М. поставив на сцені понад 300 танців народів світу.

Наш земляк також відомий як постановник фізкультурних парадів на московській Червоній площі.

Про М. знято документальний фільм «Той, що створив танок» (2006).

Україна удостоїла земляка ордена «За заслуги» III ступеня (1999) і ордена князя Ярослава

Мудрого (2006).

Напередодні 100-річчя М. відбувся концерт Державного академічного ансамблю народного танцю

в Національній опері України (2005).

Серед друзів та близьких знайомих М. – К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, Ф. Шаляпін,

В. Масолова, О. Таїров, А. Луначарський та ін.

***

ОЧІКУЙТЕ НА ДИВО,

з життєвого кредо І. Моїсєєва

Буде лише світло. Свято. Диво.

НАЙКРАЩИЙ ВЧИТЕЛЬ – НАШІ ПОМИЛКИ, зі спогадів І. Моїсєєва

Французькою я заговорив раніше, ніж російською. Дворічного мене привезли до Парижа, в три

роки мене віддали до пансіону. Це була найсумніша частина моєї біографії, тому що в пансіон

приймали з 5 років, і я був єдиний хлопчик на два роки молодший за всіх.

...Він (батько – авт.) належав до збіднілого дворянського роду, а юридичний терен, можна сказати,

дістався йому у спадок від дідуся, який був мировим суддею. Прекрасно володіючи французькою,

батько часто бував в Парижі, де відчував себе в своїй стихії. Там він зустрів і свою майбутню

дружину, мою матір. Вона, напівфранцузка, напіврумунка, за професією модистка. Незабаром

після знайомства мої батьки виїхали до Росії: у батька була адвокатська практика в Києві.

Мати, я вважаю, була талановитішою за батька. У ній вирував творчий початок. Вона була всього

лише модисткою, але до всього доходила сама. Могла пошити будь-яку річ, чоловічу чи жіночу,

могла зробити будь-який капелюшок, придумати будь-який костюм. Творчий початок у неї

виявлявся тільки в цих формах, проте я відчуваю, що мій творчий початок йде від неї.

...Я завжди дуже любив народний танець, і дуже рано його пізнав, ще коли бував у моїх тіток,

сільських вчительок. Я прожив понад півроку в Диканьці, бачив знамениті Диканські ярмарки, на

які з’їжджалася вся Росія. Народ привозив своє уміння, і не тільки в сфері того, що створювалося

матеріально: приїжджали з своєю музикою, з своїми звеселяннями, і на ярмарку ми могли бачити

не лише українські танці. І татари танцювали, і кавказці танцювали. Настільки це впливало на мою

дитячу свідомість, що я донині це стоїть перед очима.

...Я вважаю, що найкращий вчитель – наші помилки. Я нічого не кінчав... За спецосвітою я

закінчив тільки школу Великого театру. Все інше зумів узяти з власного творчого досвіду,

витягуючи свої перші кроки з своїх перших помилок, про які ніхто не знає, але про них знаю я.

Тому, якщо я зараз професор, то треба сказати «професор-самоучка», сам себе створював.

...Класика – штучна дисципліна, котра виникла в період романтизму, коли був певний світогляд,

зокрема – погляд на жінку. Пуанти – геніальне відкриття, ключ до розкриття ліричного світу

людини, його фантазій. Коли людина стає на пуанти, то вона переходить в світ відчуттів, в світ

марень. А потім все злилося: намагаються народні танці танцювати на пальцях – іспанські на

пальцях, угорські на пальцях, мазурку на пальцях, тарантелу на пальцях. Все знову ж таки почало

фарбуватися однією фарбою.

Я завжди сприймав поняття танцю значно ширше, ніж поняття «Класичний танець»...

ІНШІ ПРО ТАКЕ І ДУМАТИ НЕ НАСМІЛЮВАЛИСЯ, зі спогадів П. Вайля

Усе моє дитинство пройшло під знаком Ігоря Моїсєєва, про що він не здогадується. Мій дядько,

двоюрідний брат батька, Георгій Наумович Усискін, був піаністом і концертмейстером

моїсєєвського оркестру. Від нього ми в похмурі роки одержували листівки з Нью-Йорка і

авторучки з Іспанії. Проте не з корисливого інтересу я пильно стежив за пересуваннями

моїсєєвців. Вони були однією з дуже небагатьох візитівок країни, якою (візитівкою) можна було

гордитися.

Ігор Моїсєєв раніше інших робив те, чим не те що ніхто не займався, а й навіть думати про таке не

насмілювався. Він вставив Росію в світовий контекст, у нього «Камаринська» поміщалася між

«Хабанерою» і танком аргентинських гаучо. Багатоколірність і різноголосся світу було яскравим і

наочним, і Росія була органічною його частиною. Не центром, тим паче, що в цьому пейзажі

центру й бути не може: тут кожна деталь рівноправна і однаково важлива.

СТВОРИВ НОВИЙ ЖАНР, з замітки Н. Ільїної

Розпочавши з нуля, Моїсєєв шляхом проб та помилок створив новий жанр – сценічний народний

танець – і вибудував власну