ЯМЩИКОВА Маргарита Володимирівна

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменниця. Псевдоніми – Ал. Алтаєв, Чужий.

З дворянської родини. Батько, Рокотов В., – фундатор першого Київського народного театру і

першої публічної бібліотеки в Києві, видавець газети «Київський вісник»; донька, Л. Ямщикова-

Дмітрієва, – актриса, літератор (псевдонім – Арт. Феліче).

Народилася 22 листопада (4 грудня) 1872 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Померла 13 лютого 1959 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похована на Літературних

містках ленінградського (Санкт-Петербурзького) Волкового цвинтаря.

Закінчила петербурзькі малювальну школу Товариства заохочення мистецтв і Фребелівські

педагогічні курси.

Свого часу книги М. Ямщикової (Ал. Алтаєва) змагалися за популярністю з книгами М. Горького,

і впродовж десятиліть видавалися великими тиражами, розходячись миттєво. Їх можна розділити

на чотири групи: казки і оповідання для дітей молодшого віку; повісті побутового характеру для

дітей старшого віку; біографії письменників, учених, громадських діячів; історичні романи і

біографії історичних осіб, змальовані на тлі історичних подій.

Друкувалася в газетах «Сільська біднота», «Солдатська правда», «Біднота», журналі «Усесвітня

ілюстрація».

Як літератор дебютувала в журналі «Усесвітня ілюстрація» казкою «Зустріч Нового року» (1889).

Потім настала черга книг «Сніжинки» (1897), «Оповідання про маленьких людей», «Під гнітом

інквізиції» (обидві – 1904), «Ассан-хіз», «Під прапором Башмака» (обидві – 1906), «Чорна смерть»

(1907), «Зірка Італії» (1913), «Від землі» (1914), «В неволі і на волі» (1915).

Перу Я. належить близько 50 життєписів: «Хлопець-поет. Життя С. Я. Надсона», «Мігуель

Сервантес», «Леонардо да Вінчі», «Рафаель», «Мікеланджело», «Шіллер», «До вершин

мистецтва», «Пасинки Академії», «Чайковський», «Бетховен», «Бенвенуто Челліні».

Ім’ям Я. (Ал. Алтаєва) названа одна з вулиць м. Пскова (1971).

У селі Лог Плюсського району Псковської області функціонує меморіальний музей Я.

До 135-річчя з дня народження Я. у псковській бібліотеці «Джерело» пройшла конференція,

присвячена творчості письменниці (2007).

Наша землячка – автор книг мемуарів «Пам’ятні зустрічі», «Біля стін театру».

Серед друзів та близьких знайомих Я. – О. Гориневська, К. Чуковський, Л. Кассіль, М. Морозов,

О. Агін, М. Кузьменко та ін.

***

ЗВЕЛИЧУВАТИ ДУШУ

, з життєвого кредо М. Ямщикової

Лише радісне звеличує душу.

ВИРІШИЛА СТАТИ... ЧОЛОВІКОМ, зізнання М. Ямщикової

Жінці в літературу пробити дорогу надзвичайно важко. Я мала узяти собі якийсь чоловічий

псевдонім. Підписуватимуся Ал. Алтаєв.

І ЯЗИЧНИЦЬКІ НАДГРОБКИ, з переказу М. Ямщикової

У нас три річки, є й озера, і ліс зберігся рідкісний, з нетрями і «чистим мохом» на версти,

...журавлини і морошки, чудової ягоди, аромат якої може збудити мертвого псковича. Коли ми

їхали машиною..., довкола співали солов’ї, а дорогою удосвіта нам зустрілася родина лосів, яка

анітрохи нас не злякалася.

У мене є знімок цього літа – заливний луг біля Плюсси і на ньому підліток-ведмежа, що грає з

дівчиною. Воно живе на лісопилці і ходить вільно то в ліс, то назад «додому».

Ліси розкинулися на Валдайській піднесеності і чарують; тут же – «жальники» – стародавні

язичницькі могили і залишки городища.

ЦАРИЦЯ-БУСУРМАНКА, з роману М. Ямщикової «Гроза на Москві»

Марія швидко схилилася до підголовника лави, де зберігалися під замком її прикраси, і розсипала

все це на колінах.

– Відхили завісу! – наказала вона Агнії. – Відчини вікно!

Стариця відсмикувала завісу. Сонце потоком хлинуло до кімнати і запалило на колінах цариці

Марії ціле море коштовностей.

Цариця засміялася і заплескала в долоні.

– Якши! – крикнула вона татарською, забувши російську мову, потім пригадала, що негоже

російській цариці так говорити, зніяковіла, зрушила брови і гукнула:

– Відкрий вікно! Відкрий, зовсім!

Стариця Агнія квапливо відсовувала засувки залізної рами з дрібними віконцями різноколірної

слюди. У хвилях світла поплили павутини бабиного літа, в опочивальню увірвалася вітка з

ягодами яскраво-червоної горобини і візерунчастим листям, що тріпотіло; знизу пахло іссопом і

базиліком, котрі ще залишилися на грядках – травами, придатними для умивання цариці.

Із зеленої садової гущавини долинув щебет заморських пташок канарейок, що висіли в клітках під

деревами, і крик папуги – птахи дивовижної, котра розмовляє людською мовою.

Дивний птах кричав: «Царська милість! Царська милість! Чолом б’ю!»

Цариця засміялася знову своїм загадковим сміхом, а Агнія подумала: «Ой, прости господи, ніби

мавка нечиста сміється!»

У душі вона засуджувала царя, який вибрав собі в дружини доньку поганого бусурмана: хіба мало

було гідних дівчат на Русі? Так ні, цареві не вдалося одружитися на іншій бусурманці, польській

королеві Катерині, то він, мабуть, з досади, і вибрав черкеску.

БРАТА ЗАЛИШИЛИ ЖИВИМ, з роману М. Ямщикової «Стєнькіна вольниця»

Його чекала на Болоті страшна страта: четвертування. І жодного стогону не вирвався у Стєньки

Разіна. Злякався Фролка крові і крикнув не своїм голосом:

– Я знаю слово государеве!

Цим прийомом хотів він вимолити собі прощення.

– Мовчи, собака! – з презирством гукнув брата Стєнька, і голова його скотилася на поміст...

Фролці страта була замінена довічним ув’язненням за те, що він обіцяв показати, де лежать

скарби, награбовані братом, і якісь важливі папери. Звичайно, їх ніде не знайшли, але Фролку все

ж залишили живим.

ЗОБРАЖАЛА КОРДЕЛІЮ, з книги М. Ямщикової «Пам’ятні зустрічі»

У вісімдесят шостому році йому (батькові – авт.) трохи всміхнулася доля: