ДАЛЬ Володимир Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, лексикограф, етнограф, медик. Псевдонім – Козак Луганський. Фундатор російській

діалектології.

З лікарської родини. Батько, даль І., – лікар, лінгвіст, богослов.

Народився 10 (22) листопада 1801 р. в м. Луганську Катеринославської губернії Російської імперії

(нині – адміністративний центр однойменної області України).

Помер 22 вересня (4 жовтня) 1872 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Похований на Ваганьківському цвинтарі.

Закінчив Петербурзький морський кадетський корпус (1814-1819), медичний факультет

Дерптського університету (1826-1829).

Служив мічманом в м. Миколаїв (1819-1824), м. Кронштадт (1824-1826), дивізійним лікарем

(1831-1832), хірургом-окулістом Санкт-Петербурзького військово-хірургічного шпиталю (1832-1834), чиновником з особливих доручень при військовому губернаторові Оренбурзького краю

(1834-1841), чиновником з особливих доручень Міністерства внутрішніх справ (1841-1849), управляючим Нижньогородською удільною конторою (1849-1859).

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1838).

Почесний член Російської імператорської Академії наук (1863).

Дійсний член Московського товариства любителів російської словесності (1859).

Член Російського географічного товариства.

Лауреат Ломоносівської премії (1863).

Кавалер ордена «Володимирський хрест в петлиці» (1831).

Друкувався в журналах «Російський вісник», «Сучасник», «Вітчизняні нотатки», «Москвитянин»,

«Бібліотека для читання», «Московський телеграф».

Як літератор дебютував комедіями «Наречена у лантусі, або білет у Казань», «Ведмідь у

маскараді» (1821–1822).

Потім настала черга наступних доробків: «Циганка» (1830), «Російські казки, з переказу

народного, усного, на грамоту цивільну перекладені, до побуту життєвого пристосовані і

приказками ходячими оздоблені козаком Володимиром Луганським» (1832), чотиритомні

„Бувальщини і вигадки» (1833-1839), «Мічман Поцелуєв» (1841), „Петербурзький двірник» (1845), Життя людини, або прогулянка Невським проспектом», «Солдатське дозвілля» (обидва – 1843),

«Пригоди X. X. Віольдамура і його Аршета» (1844), «Матроське дозвілля» (1853), «Картини

російського побуту» (1867-1868).

Д. – автор нарисів і статей:„Світле свято», „Ваша воля, наша доля», „Башкирська русалочка»,

„Уральський козак» (1830-1840-і), «Півтора слова про нинішню російську мову» (1842), «Розвідка

про вбивство євреями християнських дітей і вживання крові їх» (1844), «Про повір’я, марновірства

й забобони російського народу» (1845-1846), „Про наріччя російської мови» (1851).

Перу нашого земляка належать збірник „Прислів’я російського народу» (1862), підручники

„Ботаніка» і „Зоологія».

Проте головним доробком Д. небезпідставно вважається чотиритомний «Тлумачний словник

живої великоросійської мови», працював над яким автор піввіку (1863-1866). Містив він близько

200000 слів. Робота ця в суспільстві вважалася настільки важливою, що кошти на перший том

виділило Російське географічне товариство, а на наступні – особисто імператор Олександр II.

Невдовзі по смерті Д. вийшло 10-томне зібрання його творів (1897-1898).

Добрий приятель нашого земляка О. Пушкін подарував Д. рукопис однієї з власних казок з дарчим

написом «Казкарю Козаку Луганському – казкар Олександр Пушкін». Д. перебував біля смертного

одру великого російського поета, який залишив йому на пам’ять перстень-талісман і чорний

сюртук, прострелений кулею Дантеса (1837).

Не обійшлося у житті нашого земляка і без неприємностей, пов’язаних з його діяльністю.

Він зазнав арешту за сатиричний вірш, у якому висміяв любовні пригоди командуючого

Чорноморським флотом О. Грейга (1823). Його «справою» протягом року опікувався Військовий

суд. Врешті-решт правдолюбця перевели в матроси.

А після виходу «Російських казок» (1832) за «сигналом» журналіста Ф. Булгаріна про відверті

натяки на уряд книгу заборонили і її автора знову заарештували, доставивши в III жандармське

відділення. Справи для Д. могли закінчитися вельми кепсько, якби не заступництво всесильного

тоді В. Жуковського.

В останні роки життя наш земляк, прийнявши православ’я (1871), захопився спіритизмом і

сведенборгіанством.

Нині в м. Луганськ встановлено пам’ятник і функціонує літературно-меморіальний музей в садибі

Д., меморіальну дошку якої прикрашає напис: «В цьому будинку в 1801 році народився видатний

письменник і лексикограф Володимир Іванович Даль».

Його ім’я присвоєно Східноукраїнському національному університетові.

До 200-річчя від дня народження Д. Національний банк України випустив ювілейну монету

номіналом 2 гривні (2001).

Широко відзначили на Луганщині 205-у річницю з дня народження Д.: відбулися міжнародні

Далевські читання, науково-практична конференція «Ідеї В.Даля: історія та сучасність», фольклорне свято «Далева казка» (2006).

Оренбурзьке книжкове видавництво випустило збірник «Оренбурзький край в нарисах і працях В.

І. Даля» (2002).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – Т. Шевченко, М. Гоголь, О. Пушкін, А. Печерський, Д.

Григорович, І. Пущин, М. Полєвой, В. Перовський, М. Пирогов, К. Бер, Ф. Літке, Ф. Врангель, В.

Жуковський, І. Язиков, А. Дельвіг, І. Крилов, Д. Боборикін, М. Добролюбов, В.Одоєвський та ін.

***

НА ВЛАСНИХ ДРІЖДЖАХ

, з професійного кредо В. Даля

Мова не піде в ногу з освітою, не відповідатиме сучасним потребам, якщо не їй дадуть виробитися

з свого соку і кореня, перебродити на власних дріжджах.

БОГ ОДИН, з релігійного кредо В. Даля

Бог один, та молільники не однакові.

ЗЛА НЕ ПАМ’ЯТАЄМО, афоризми В. Даля

Ми, кого образили, зла не пам’ятаємо.

Нині люди такі: понеси що з чужого двору – злодієм назвуть.

Померти сьогодні – страшно, а колись – нічого.

ПЕРШИЙ ТАЛАНТ, з оцінки діяльності В. Даля В.