class="book">багатств ціною власного життя.

НАВІЖЕНИЙ АВАНТЮРИЗМ, з розвідки Г. Шморгунова «А. В. Журавський – засновник

сільськогосподарської науки на європейській Півночі Росії»

З архівних матеріалів видно, з якою напругою доводилося А. В. Журавському відстоювати свою

ідею. Його експедиції, досвід з вирощування сільськогосподарських культур кваліфікувалися

багатьма царськими чиновниками, як непотрібна затія, пов’язана з даремною витратою державних

коштів, як «навіжений авантюризм». І це ще – найм’якші оцінки.

Щоб спростувати це упередження, А. В. Журавський на селянських ділянках проводить

дослідження з вирощування сільськогосподарських культур «без технічних удосконалень, але із

застосуванням прополювання і підгортання овочів». Визріли ячмені, озиме і ярове жито, овес,

ярова пшениця, льон, коноплі, картопля. Тобто вже тоді, за дотримання простих прийомів

вирощування Журавський північніше 65° п.ш. одержував урожаї, яким і сьогодні можуть

позаздрити землероби середньої і навіть чорноземної смуги Росії.

Переконливо довівши можливість північного землеробства, Журавській відзначає, що

рослинництво тут все ж таки повинне грати другорядну роль. На перше місце він ставить

тваринництво, переробку рослинних ресурсів в масло і сир.

Життя підтвердило справедливість його думки про виняткову цінність північної флори в створенні

скоростиглих стійких сортів. На основі печорських дикорослих популяцій в республіці створено

сорт конюшини «Печорський покращений», який в світовій колекції займає одне з перших місць

за скороспілістю, продуктивністю, довголіттю, морозостійкості і стійкості до захворювань.

ПОЛЯРНИЙ МІКЛУХО-МАКЛАЙ, з повісті Л. Смоленцева «Печорська далечінь»

Створити тримовний словник Андрій Журавський задумав не випадково: по-перше, такого

словника ще не було; по-друге, для інородців і ізгоїв-старообрядців царський уряд шкіл не

відкривав, а тому вся літературна спадщина Печорського краю таїлася в усних легендах,

переказах, билинах. Як же зачерпнути мудрість з цієї комори, не маючи ключа до неї?

...А тут зачастив до мене колишній листоноша, а потім сторож станції Григорій Васильович Носов

– Гриша-Глухар (Чухар) по-місцевому. Повідав старик багато чого. І все додавав:

– О-ох, Миколайович, розворушив ти старизну-то. Дак ото розпізнай правду про вбивство

заступника нашого. Адже серед білого дня життя позбавили...

– Хто вбив Журавського?

– Убив звісно хто – писар Задачин. А ось хто руку його націлив – досі не знаємо. Ти б відвідав в

Куйбишеві невінчану дружину Журавського – світлу голівоньку Ольгу Василівну. Багато вивідав

би.

ВБИВСТВО, ШВИДШЕ ЗА ВСЕ, БУЛО ЗАМОВНИМ, з інтерв’ю Я. Носова Є. Суворову

«Печорський літописець»

Я знаю, ви були ініціатором створення декількох краєзнавчих музеїв. Це, напевно, непросто?

– Не те слово. Щоб для районного краєзнавчого музею перевезти в Усть-Цильми будинок

Журавського, який знаходився в дев’яти кілометрах звідси, я 183 рази звертався до різних

інстанцій, починаючи з сільради і доходячи до Москви.

...Під час своїх експедицій він неодноразово наражався на смертельну небезпеку, був на межі

життя і смерті. Розбивалися човни, на яких сплавлялися бурхливими річками, тонули кораблі, а він

рятувався і продовжував свій шлях, виконуючи поставлені цілі.

А убив його пострілом з рушниці лиходій, майстер мокрих справ, якийсь Задачин, за кличкою

Голка. У нього і до Журавського були на совісті вбивства політичних засланців в Пінезі, і після

Журавського в громадянську війну він багато душ занапастив.

А Андрій Володимирович боровся з свавіллям чиновників, вступався за всіх принижених і

ображених. Місцеве населення і політзасланці його дуже любили. Адже він дуже багатьом

допомагав ще й по господарству в розведенні худоби і нових сортів сільськогосподарських

культур.