ЗІОРОВ Михайло Захарович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Служитель культу, церковно-громадський діяч, письменник. В чернецтві – Микола (1887).

З родини священика. Батько, Зіоров З., – новомиргородський протоієрей.

Народився 26 травня 1851 р. в м. Златополі Чигиринського повіту Київської губернії Російської

імперії (нині – в межах м. Новомиргород Новомиргородського району Кіровоградської області

України).

Помер 20 грудня 1915 р. в м. Петрограді Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Златопільську дворянську гімназію, Одеську духовну семінарію, Московську духовну

академію (1875).

Був учителем Рязанської духовної семінарії (1875-1883), інспектором Вологодської духовної

семінарії (1883-1885), інспектором (1885-1887), ректором (1887-1889) Могилевської духовної

семінарії, ректором Тифліської духовної семінарії (1889-1891), єпископом алеутським і

аляскінським (1891-1898), таврійським і симферопольським (1898-1905), архієпископом

варшавським і привіслінським (з 1908).

Почесний член Казанської духовної академії (1897).

Почесний член Московської духовної академії (1903).

Член Державної ради Російської імперії (1906).

Працював в багатьох доброчинних установах і братерствах, закладах опікування.

Брав участь в співбесідах з розкольниками, багато трудився з облаштування і примноження

церковнопарафіяльних шкіл на Кавказі.

Друкувався в газеті «Світло», журналах «Голос Церкви», «Додаток до «Церковного вісника»,

«Церковні відомості», «Американський православний вісник», «Духовний вісник Грузинського

екзархату».

Як літератор З. дебютував книгою «З мого щоденника. Дорожні нотатки і враження від подорожі

Аляскою і Алеутськими островами» (1893).

Потім настала черга наступних доробків: «Враження і нотатки під час перебування на усесвітній

виставці в м. Чикаго і від подорожі Американськими Сполученими Штатами» (1894), «Тридцять

промов і три послання» (1896), «Проповіді» (1897), «Декілька повчань і промов» (1898),

«Американські проповіді», «Бесіди, повчання, слова і промови» (обидва – 1902), «Ялтинські

бесіди і промови» (1907), «Варшавські бесіди і промови» (1909-1910), «Бесіда про свободу

совісті», «Промова в Державній раді із старообрядницького питання» (обидва – 1910),»Імператор

Олександр Благословенний і його час», «До законопроекту про розширення прав жінок» (обидва –

1912), «Промова, виголошена перед молебнем в новому соборі з нагоди нашестя тевтонів» (1914).

Залишив спогади про В.Соловйова.

Серед друзів та близьких знайомих З. – В. Кіранов, Т. Беллавін, Р. Хававіні та ін.

***

ВІРА І ЛЮБОВ,

з життєвого кредо М. Зіорова

Лише той, хто має велику віру і любов, може мати вуста і премудрість, останній же не в змозі

чинити опір серця тих, хто слухає.

ПОХІДНІ НЕРОБСТВА, з проповіді М. Зіорова

Послання апостола Павла, як і все Святе Писання, завжди злободенні...

Віра апостола була живою, гарячою, діяльною, вона проймала всю його істоту...

Ми повинні доводити свою віру справами...

Апостол так любив братів своїх, що готовий був пожертвувати власним порятунком заради їх

блага. Проповідуючи вдень, вночі він виготовляв намети...

Багато вад тілесних і духовних – похідні неробства.

ПРАЦЬОВИТІСТЬ І ПРОСТОТА, з відгуку М. Зіорова про святителя Інокентія

Він (митрополит Московський – авт.) був не тільки вчителем в звичному розумінні слова, але й

вчителем Слова Божого тобто благовісником.

...Справді, в особі святителя Інокентія було щось таке, що рішуче і різко виділяло його на

загальному фоні сучасної йому дійсності і що, безперечно, зближувало його більше, ніж когось з

тодішніх діячів на ниві Божій – з апостолами!

...Благодать! – ось саме те, що складало силу його..., ось те, що приваблювало до нього слухачів, –

ось цим, між іншим, він уподібнювався апостолам! Зближує його з апостолами і його простота у

всьому, починаючи з побуту і закінчуючи службовим його ставленням до всіх, – і вищих, і нижчих

себе...

Зближує його з учнями Христовими, і, особливо, з апостолом Павлом, – і його працьовитість.

ДИВОМ НЕ СПИВСЯ, з книги М. Зіорова «Спогади про В. Соловйова»

Володимира Сергійовича Соловйова я бачив і знав, можна сказати, мигцем. Це було в

Московській духовній академії, коли я там вчився. Я був тоді на другому курсі, коли він приїхав в

академію – слухати лекції з богослов’я і філософії.

На вигляд він був вельми худорлявий, високий, з довгим волоссям, яке падало йому на плечі;

сутулуватий; похмурий, задумливий, мовчазний.

Пам’ятаю, як він вперше прийшов до нас в аудиторію – на лекцію проф. Потапова з історії

філософії. У шубі, теплих високих чоботях, в бобровій шапці, з шарфом на шиї – він, нікому не

кланяючись, пройшов до вікна і став... Побарабанив пальцями по склу, обернувся і пішов назад.

Професор зупинився в читанні лекції, ми всі в подиві – хто цей пан і що йому потрібно?!

Закінчилася лекція, і дізнаємося, що це Соловйов, син знаменитого історика С. М. Соловйова, –

«філософ закличного віку», як його охрестили в з тимчасовій пресі після захисту ним

магістерської дисертації. Йому тоді було не більше 21 року.

Після цього випадку я його бачив ...разом із студентом першого курсу Олександром Хитровим... З

іншими студентами він не зближувався. Як він зійшовся з Хитровим, не знаю; але чув, що їх

зблизила «горілка».

Хитров, говорили мені, згодом спився і помер в Москві на Хитровому ринку.

Як філософ Соловйов позбавився від цієї недуги, не знаю (він, говорять, під кінець життя вже

нічого не пив).

Ось і все, що збереглося в моїй пам’яті про Соловйова – з того часу, коли він їздив в Московську

духовну академію.

ЗАГАЛЬНА ПОШАНА, з статті в № 37 журналу «Нива» за 1892 р.

Різноманітна плідна діяльність (Зіорова М. – авт.) може служити порукою