ЗОЛОТНИЦЬКИЙ Володимир Трохимович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, філософ, юрист, громадський діяч.

З родини священика.

Народився в 1741 р. в Київській губернії Російської імперії (нині – Київська область

України).

Помер після 1797 р. Точні дата і місце смерті – не відомі.

Навчався в Києво-Могилянській академії, закінчив філософський факультет Московського

університету (1762).

Працював учителем в Санкт-Петербурзькому сухопутному шляхетському кадетському

корпусі (1762-1764), перекладачем Московської камер-колегії (1764-1765), секретарем в

штаті генерал-аншефа П. Паніна (1765-1767), був депутатом Комісії нового Кодексу від

шляхетства Київського полку (1767-1768), брав участь в Бендерській військовій кампанії

(1769-1770), служив правителем Кримської канцелярії (1771-1772), чиновником

Новоросійської губернської канцелярії (1773-1776), прокурором міст Кременчук (1781-

1784) та Катеринослав (1785-1795), головою Палати цивільного суду Катеринославського

намісництва (1795-1796).

Підполковник Дніпровського шкіперського полку.

Друкувався в журналах «Корисні веселощі», «Зібрання кращих творів для поширення

знань», «Суміш».

Як літератор дебютував перекладами в «Зібранні кращих творів для розповсюдження

знань та для доставляння задоволення, або Змішаній бібліотеці про різні фізичні,

економічні, також до мануфактур і комерції належних речах» І.-Г. Рейхеля (1762).

Написав декілька од (1763-1767), переклав з польської матеріали засідання сейму,

присвяченого дисидентам (1768).

З. – автор творчих доробків: «Нові повчальні байки з додаванням особливих до них

пояснень» (1763), «Скорочення природного права» (1764), «Громада різних облич» (1766),

«Історія різних героїнь та інших славних жінок» (1767-1768), книг «Міркування про

безсмертя людської душі» (1768), «Доказ безсмертя душі» (1780), «Настанова сину»

(1796).

Декілька праць він присвятив проблемам психології, серед яких ««Стан людського життя,

виведений в деяких повчальних примітках, які стосуються натуральних людських

уподобань» (1763), «Громада різноманітних осіб, або Міркування про дії і натури

людські» (1766).

Наш земляк переклав «Дух Сенеки» (1765), «Подорожі в інший світ» Г. Філдінга (1766).

В доробку «Скорочення природного права», який З. вважав головним, він зазначав:

«Слабке правління» притаманне освіченим народам, а азійські жителі інакше керовані

бути не можуть, як суворістю влади».

Цікаво, що Московський аукціонний будинок «Гелос», виставивши 2004 р. на продаж

книгу нашого земляка «Нові повчальні байки з додаванням особливих до них пояснень»,

стартовою ціною визначив суму, еквівалентну $500.

Серед друзів та близьких знайомих З. – О. Розумовський, М. Херасков, П. Панін, Є.

Болховітінов, Ф. Емін та ін.

***

ЗНАХОДЖУ ЧАС ДУМАТИ ПРО БОГА,

з життєвого кредо В. Золотницького

Завдяки доброті господній я удостоївся одержати якусь освіту й, будучи від природи

схильний до самоти, нерідко знаходжу час думати про бога, й вони складають

найприємніші й найсолодші години мого життя.

...Спростовувати віру – це означає озброювати одного супроти іншого і поширювати

загальне лихо.

КЕРУВАВСЯ ПОНЯТТЯМИ ДОБРА І ЗЛА, з довідника «Києво-Могилянська aкадемія

в іменах XVII-XVIII ст.»

За словами митрополита Київського і Галицького Є. Болховітінова, З. «багато писав

досить непоганих од, сатиричних листів та інших віршів».

Поділяв думки німецьких філософів про обов’язок людини перед суспільством. Вважав,

що правилам співжиття і поведінки людини слід надавати перевагу перед усіма іншими

науками.

Основні теми, які розробляв 3., – благочестя, невдячність, підлабузництво.

В уявленні про людину ...виходив з її вроджених природних здібностей та внутрішніх

прагнень до добра чи зла, що коригуються вихованням, в основі якого має бути пізнання

самого себе і свого місця в суспільстві: «Кожен має робити то, до чого здатен, і не братися

за те, що йому не властиво».

Велику роль у формуванні суті людини відводив релігії. Різко виступав проти деїстичних

та механістичних ідей Вольтера й «енциклопедистів».

У богословській полеміці використовував наукові аргументи: ідею чисельності світів,

систему світобудови М. Коперніка тощо.

ОЧОЛЮВАВ ПАЛАТУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ, з розвідки О. Посунька

«Діяльність органів юстиції на Катеринославщині в останній чверті XVIII – першій

половині XIX століття»

Реформа 1775 р. оформлювала і зміцнювала правову систему. Створювалися повітові

земські і верхні земські суди для дворян; для міщан – міський і губернський магістрати;

для державних селян – нижня і верхня розправи. Також у кожній губернії існували

всестанові установи – палати цивільного та кримінального суду.

Згідно «Штату Катеринославського намісництва» 1783 р. в кожній з палат засідали голова,

два радники і два асесори, з тією лише різницею, що в палаті кримінальних справ повинні

були бути радники 6-го класу, а в палаті цивільних – 5-го.

...Часто зустрічаються записи про передачу маєтків під контроль дворянської опіки,

оскільки їх власники чи заборгували сплату державних податків, чи як у 1820 р.

провіантмейстер 12 класу Пелейкін «за недостойну поведінку». Серед боржників за

маєток бачимо генерала від інфантерії Петра Котляревського. Чимало тут й інших відомих

прізвищ, які згадуються у зв’язку з різноманітними справами – Депрерадовичі, Фалєєв,

Миклашевський, К. Родзянко, І. Магденко, Значко-Яворський, О. Лаппо-Данилевський.

Переглядаючи описи документів обох палат, можна побачити, що в 1812-1813 рр. робота

цих установ була майже призупинена. Записи або зовсім відсутні, або згадуються лише

протоколи і нічого не говориться про розгляд справ. Важко сказати чи пов`язано це