відбувся пробний пуск прискорювача, а експлуатація в повному обсязі почалася з квітня
1970 р.
З цього розпочалася цілеспрямована підготовка до експериментів на синхроциклотроні.
ПІШАКИ НА ШАХІВНИЦІ, зі спогадів Б. Захарчені «Зірковий квиток»
Я виходив з будівлі Академії наук, ...а в кишені лежав папірець з направленням на роботу
до Фізико-технічного інституту на посаду старшого лаборанта (загальне звання всіх
молодих фахівців, котрі приймаються в інститути Академії наук СРСР). Восени треба
було складати іспити в аспірантуру, а мені ще належало переконати Є. Ф. Гросса
прийняти мене до лабораторії: я вже чув, що він дуже не любить аспірантуру з її ідеями
захисту дисертації в строк, а вже докторантуру вважає просто збоченням. У душі я
повністю поділяв ідеї Гросса, але...
У Фізтеху на самому початку 50-х років відбувалися драматичні події. Творець інституту, який залучив до фізики десятки і сотні талановитих людей, Абрам Федорович Іоффе –
учень Рентгена, академік і навіть, як співав в одній з своїх пісень Володимир Висоцький,
«головний академік Іоффе» – вимушений був піти з нього і організувати окрему
лабораторію напівпровідників. Директором інституту став Антон Пантелеймонович
Комар – український академік, котрий займався ядерною фізикою і фізикою металів. Часи
були суворі, навздогін американцям створювалася атомна бомба, і головним менеджером
грандіозного проекту був Берія. Людей тоді, навіть такого масштабу, як А. Ф. Іоффе, могли переміщати, мов пішаків на шахівниці.
Всіх молодих співробітників (більшість досвідченіших пішла разом з Іоффе в нову
лабораторію напівпровідників), приймав новий директор. Був він абсолютно лисим чи
поголеним наголо, як знаменитий тенісист наших часів Агассі. Погляд – рішучий, твердий.
Зі мною його розмова була короткою: «Ти оптик, ось ми тебе і направимо до Гросса. Є тут
у нас такий член-кореспондент, аспірантів не любить, на мене викази до академії пише.
Ось до нього і підеш».
Розмова була не злою, швидше, з якимсь відтінком гумору, який посилювався ще й легким
українським акцентом. Слово «академія» він вимовляв по-київському: «акадЕмія». Мене
такий «напрям» влаштовував цілковито, і я у супроводі начальника відділу аспірантури
ФТІ, худорлявої і вельми рішучої пані, попрямував до лабораторії Є. Ф. Гросса.
ВПРАВНО ТОПИВ КОЛЕГУ, з розвідки О. Соніна «Чорні дні академіка Іоффе»
3 березня 1952 р. Вчена рада під головуванням А. П. Комара спеціально обговорювала
питання про книгу Іоффе.
...Збори явно пішли не за тим сценарієм, який планувало керівництво. Тому слово
терміново взяв новий директор А. П. Комар: «Дозвольте подивитися з історичної точки
зору на те, що написано в книзі Абрама Федоровича, з урахуванням особливого
становища Абрама Федоровича як радянського фізика в Радянському Союзі. Чому
особливого? Тому, що Абрам Федорович є родоначальником справді великого колективу
фізиків... Але є особливе становище Абрама Федоровича і з іншої точки зору. Абрам
Федорович виховувався за кордоном. Абрам Федорович дуже часто бував за кордоном.
Майже кожне літо він їздив за кордон, спілкувався із зарубіжними фізиками, і це не могло
не позначитися на всьому світогляді Абрама Федоровича. І тому дуже часто у Абрама
Федоровича дуже крупні ідейні зриви, які полягають в тому, що Абрам Федорович просто
повторював те, що говорили за кордоном, і те, що абсолютно не в’яжеться з діалектичним
матеріалізмом».
Потім Комар зробив такий історичний екскурс, пригадавши Іоффе, що в 1934 р. він
нібито сумнівався в законі збереження енергії, захищав «ідеаліста Бора», Шредінгера, Френкеля та ін. Комар закликав теоретиків інституту довести, що «всі ідеологічні
помилки у Абрама Федоровича не є випадковістю, а логічним наслідком поведінки
Абрама Федоровича і його розвитку».
І далі: «Те, що західноєвропейський дух властивий Абраму Федоровичеві, виходить хоч
би з його дрібних зауважень. Наприклад, в біографії Вільгельма Рентгена Абрам
Федорович, ляскаючи по плечу Лебедєва, говорить, що «це – російський Кундт». Це міг
сказати чистий німець, а не радянський фізик, керуючий радянською фізикою. ...Я
повторюю, книга Абрама Федоровича для широких кіл радянської інтелігенції не
годиться».
Ось такий тон дозволив собі новий директор...
ВИЯВИВ НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ, зі спогадів Б. Захарчені
Антон Комар одержав завірення від колеги по українській академії наук професора
Антоніни Приходько, що спостережувана Гроссом серія ліній не що інше як тривіальна
інтерференція світла в кристалічній пластинці.
...Некомпетентність Комара і Приходько дорого обійшлася Гроссу. Відкриття, зроблене на
початку 1951 року, він зміг опублікувати лише в 1952 році. ...У цей проміжок з’явилися
статті японських фізиків Хайяші і Катсукі.
УВІЧНИТИ ПАМ’ЯТЬ, з постанови Кабінету міністрів України від 27 листопада 1991 р.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 27 листопада 1991 р. N 345
Київ
Про присвоєння імен навчальним і культурно-освітнім закладам
Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:
Прийняти пропозиції про присвоєння імен:
...академіка АН УРСР Комара Антона Пантелеймоновича Березнянській середній школі
Володарського району і надалі іменувати її – Березнянська середня школа імені А. П.
Комара;
Прем’єр-міністр України
В. ФОКІН
Державний секретар
Кабінету Міністрів України
В. ПЄХОТА
КУСЮЧИЙ ФІЗИК, бувальщина
Якось на дачі, думаючи про щось своє, Лев Ландау вимовив:
– Комар.
Віра Бесараб, мати письменниці М. Бесараб, це почула. Якийсь час опісля вона підійшла
до доньки й сказала:
– Я все життя говорила: комар (наголос на другому складі – авт.), а Дау говорить комар
(наголос на першому складі