ПОПОВ Леонід Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Льотчик-космонавт (46/93). У Космосі перебував 200 діб 14 годин 45 хвилин 51 секунду.

З селянської родини.

Народися 31 серпня 1945 р. в м. Олександрії Кіровоградської області СРСР (нині – районний

центр Кіровоградської області України).

Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (1968), Військово-повітряну

академію ім. Ю. Гагаріна (1976), Військову академію Генерального штабу ЗС СРСР ім. К.

Ворошилова (1989).

Працював слюсарем-електромонтажником Олександрійського електромеханічного заводу (1962-1964), служив льотчиком-винищувачем в ВПС СРСР (1968-1970), в загоні космонавтів (1970-1982), інструктором-космонавтом Центру підготовки космонавтів ім. Ю. Гагаріна (1982-1987), начальником 4-го управління Головного управління озброєнь ВПС Міністерства оборони

СРСР/Росії (1989-1993), начальником 3-го управління Головного управління замовлень і

постачання авіаційної техніки і озброєнь ВПС (1993-1995).

Космонавт I класу (1982).

Двічі Герой Радянського Союзу (1980; 1981).

Герой Праці Соціалістичної Республіки В’єтнам (1980).

Герой Республіки Куба (1980).

Герой Угорської Народної Республіки (1980).

Герой Соціалістичної Республіки Румунія (1981).

Кавалер трьох радянських орденів Леніна, в’єтнамського ордена Хо Ші Міна, лаоського ордена

Свободи I ступеня, кубинського ордена «Плая Хірон»

Кавалер Золотої медалі ім. К. Ціолковського.

Голова правління Товариства «Росія – Румунія».

Здійснив три польоти в Космос.

Під час першого на човні «Союз-35» (1980) працював на борту орбітальної станції «Салют-6». На

Землю повернувся космічним човном «Союз-37». За цей час на орбіті побувало чотири експедиції

відвідування. Проведено стикування з вантажними човнами «Прогрес-8», «Прогрес-9», «Прогрес-

10».

Під час другого на човні « Союз-40» (1981) працював на борту орбітального науково-дослідного

комплексу «Салют-6» – «Союз Т-4» – «Союз-40».

Під час третього на човні « Союз Т-7» (1982) працював на борту орбітального науково-дослідного

комплексу «Салют-7» – «Союз Т-5» – «Союз Т-7».

У м. Олександрія Кіровоградської області землякові встановлено бюст, тут є площа його імені, він

– почесний громадянин міста.

В СРСР (1981, 1983), Румунії, Монголії, на Кубі (усі – 1981), у В’єтнамі, Лаосі (обидві – 1983), в

Мікронезії (1999) випущені поштові марки, присвячені П.

Серед друзів та близьких знайомих П. – В. Рюмін, О. Серебров, С. Савицька, В. Козлов, Д.

Прунаріу, Б. Андрєєв, В. Лебедєв, Д. Прунаріу, М. Бурдаєв, В. Джанібеков, А. Тамайо, А.

Березовий, Ю. Романенко, О. Олександров та ін.

***

МОЯ РОБОТА, з професійного кредо Л. Попова

Космонавтика – моя робота. Я її люблю. Так, це ризик. Але люди ризикують на будь-якій роботі.

ВІДБІР БУВ НАДЗВИЧАЙНО ЖОРСТКИМ, з книги М. Каманіна «Прихований Космос»

27 квітня Головком підписав наказ, згідно якому в Центр підготовки космонавтів зараховано

дев’ять нових слухачів:

…8) лейтенант Попов Леонід Іванович.

Комісія пропустила через відбіркові підкомісії на місцях понад 400 кандидатів (зокрема понад 300

льотчиків), з числа яких лише 9 зараховані на навчання. Питання про подальше проведення набору

(за наказом міністра оборони ми повинні були набрати 30 чоловік) розглядалося двома відділами

ЦК КПРС – адміністративним (Савінкін) і відділом оборонної промисловості (Сербін). Обидва

відділи рекомендували не проводити подальший набір в 1970 році, оскільки плани спорудження

космічних кораблів і орбітальних станцій промисловістю не виконуються і є побоювання, що

багатьом доведеться по декілька років чекати своєї черги на політ.

РЕКОРД НАЛЕЖИТЬ ПОПОВУ І РЮМІНУ, з журналу «Квант» за квітень 1982 р.

Понад чотири роки успішно працює в навколоземному космічному просторі орбітальна наукова

станція «Салют-6». Спочатку передбачалося, що вона зможе функціонувати впродовж 1,5 року.

Проте вже до цього моменту термін перевершено майже втричі! Постійно зростала тривалість

роботи основних експедицій – 96, 140, 175, 185 діб.

Останній рекорд належить космонавтам Леоніду Івановичу Попову і Валерію Вікторовичеві

Рюміну.

НА ОРБІТІ ЛЮДИНА НЕ НАЛЕЖИТЬ ЖОДНІЙ КРАЇНІ, з інтерв’ю Л. Попова О.

Карпачовій

Багато хто ще пам’ятає, як в 1981 році Кіровоградщина і рідне місто зустрічали Леоніда

Попова після першого польоту в космос: у відкритому «УАЗ»і космонавт їхав вулицями, а

його захоплено вітали земляки, засипаючи квітами. А що діялося на стадіоні! Такого скупчення

народу, ймовірно, з тих пір більше не було.

Між іншим, Леонід Іванович і сьогодні виглядає хвацько, роки не владні над цією повною життям

людиною. І, звичайно ж, йому є про що розповісти.

– Леоніде Івановичу, чи важким був шлях нагору людини з маленького провінційного

містечка?

– У 1970 році мене зарахували до загону космонавтів. Між іншим, з 1200 льотчиків медкомісію

пройшли тільки 26, а з них після співбесіди залишилося 10, половина з яких і присвятили себе

Космосу.

Підготовка була цікавою. Її забезпечували провідні інститути країни, кращі фахівці. А потім були

три польоти. В цілому я віддав космосу 25 років. Міг би літати й далі, здоров’я дозволяло, проте

треба давати дорогу молоді.

– Чим запам’ятався перший політ?

– Ми з В. Рюміним летіли на станцію, яка практично не працювала, – літає собі оцупок, а

інформація звідти не надходить.

Зістикувалися, виконали необхідні роботи. Спали по черзі, оскільки якби оболонку човна пробив

метеорит розміром з сірникову коробку, у нас залишалося б всього дві хвилини, аби потрапити в

апарат, що спускається, і врятуватися.

Ми з завданням впоралися.

– Яке у Вас було улюблена страва в Космосі?

– Там міняються смаки. На Землі я любив солодке, а в Космосі особливо нічого не