РАЙТ-КОВАЛЬОВА Раїса Яківна

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, перекладач. Справжнє прізвище – Чорномордик.

З міщанської родини. Батько, Чорномордик Я., – лікар.

Народилася 19 квітня 1898 р. в с. Петрушево Єлизаветградського повіту Херсонської губернії

(нині – с. Показове Добровеличківського району Кіровоградської області України).

Померла 29 грудня 1989 р. в м. Москва СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчила медичний факультет Московського державного університету (1924).

Була молодшим науковим співробітником Ленінградської лабораторії ім. академіка І. П. Павлова

(1924-1930), Інституту мозку (1935-1938), викладачем Ленінградської військово-технічної академії

(1925-1935), архангельським кореспондентом Радінформбюро (1941-1944),

Лауреат премії ім. Торнтона Уайддера.

Лауреат премії Міністерства освіти Австрії (1989).

Друкувалася в журналах «Іноземна література», «Новий світ», «Зірка», «Літературна Вірменія»,

«Дон».

Як літератор дебютувала англійським перекладом п’єси В. Маяковського «Містерія-буфф» (1920).

Автор книги «Роберт Бьорне» (1959), спогадів про Г. Ахматову, В. Маяковського, Б. Пастернака, В. Хлєбнікова.

Перекладала з англійської, болгарської, німецької, французької мов. Серед найвідоміших

перекладів: Д. Голсуорсі «Біла мавпа» (1930) і «Квіт яблуні» (1958), Д. Стейнбек «Грона гніву»

(1940), Е. Тріоле «Авіньонські коханці», Г. Грін «Тихий американець» (обидва – 1956), С. Льюїс

«Беббіт» (1959), М. Твен «Зібрання творів в 12 томах» (1960), Г. Бьолль «Очима клоуна» (1964), Д.

Селінджер «Над прірвою в житі» (1965), У. Фолкнер «Місто», «Особняк», «Солдатська нагорода»

(1965-1966), Н. Саррот «Золоті плоди» (1969), К. Воннегут «Колиска для кішки», «Бійня номер п’

ять» (обидва – 1970), «Сніданок для чемпіонів» (1975), «Малий не дурень» (1987), Ф. Кафка

«Замок» (1988).

Що стосується приватного життя, то сестра Р.-К. – О. Рабинович була заслана до Джезказгану, а її

чоловік Ф. Рабинович – розстріляний (1937). Обоє реабілітовані (1956).

Їхній син, племінник Р.-К., Олександр Ковальов 17-річним юнгою під час жорстокого бою з

фашистами врятував торпедний катер і товаришів, грудьми закривши пробоїну в радіаторі

двигуна. Аби …загинути наступного дня.

У м. Мурманську встановлено мармурову плиту з портретом юного моряка і написом: «Юнга

Саша Ковальов загинув у морі 9 травня 1944».

Його ім’я носять вулиці в Москві, Ленінграді, а також судно Мурманського пароплавства.

Московський композитор Ю. Чичкова написав баладу про подвиг юнака.

Серед друзів та близьких знайомих Р.-К. – В. Маяковський, О. Твардовський, В. Хлєбніков, Б.

Сосінський, І. Павлов, В. Безсмертний, Н. Саррот, Б. Пастернак, Ю. Герман, Г. Петніков, Б.

Льоннквіст та ін.

***

Я – ВІДОБРАЖЕННЯ

, з творчого кредо

Р. Райт-Ковальової

Я – не письменник і в мене немає тієї частки благородної графоманії, яка допомагає нашим

прозаїкам. Я – перекладач, тобто – Відображення, я – не драматург, а актор, котрий виконує

…чужий текст.

***

ЗРОЗУМІВ ГОГОЛЯ І ДОСТОЄВСЬКОГО, з статті Р. Райт-Ковальової «Канарка в шахті, або

мій друг Курт Воннегут»

Курт двічі навідувався у гості: спочатку в 1974 році до Москви, потім в 1977 восени в Ленінград, де ми домовились зустрітися, після його поїздки Скандинавією.

У Москві, як завжди, була дуже напружена програма: багато зустрічей, безліч поїздок містом, театри, візити до редакції «Іноземної літератури» та Бібліотеки іноземної літератури, де Воннегут

зустрічався з літературознавцями і перекладачами.

А до Ленінграду він приїхав неофіційно, як турист, дорогою до Італії з Стокгольма, – і знову була

чудова золота осінь, спокійні поїздки «Улюбленим Містом», за його околиці, і зустрічі, як він

сказав, «з нашими спільними читачами».

...«Все-таки Ленінград – найкраще місто в світі», – писав він мені з Флоренції.

Він і в Ленінграді говорив, що зрозумів там Гоголя і Достоєвського краще, ніж раніше, і що

«Мертві душі» в театрі імені Пушкіна – незабутній спектакль...

***

КУРГАН СЛАВИ ХЛЄБНІКОВА

, зі спогадів Р. Райт-Ковальової

Як і звідки з’явився Хлєбніков, я не пам’ятаю. Він просто «матеріалізувався» серед нас ...Треба

було його одягнути і нагодувати. В одній з бічних вуличок Настя знайшла покинуту майстерню –

не знаю, куди і з ким пішли звідти її власники. У безпритульній, нежитловій, мов горище, але

дуже світлій мансарді на стінах моталися залишки …полотен і плакатів, а на вікнах – о, диво! –

висіли абсолютно цілі, …міцні парусинові фіранки. Ми радо зірвали їх з карнизів, і розумна вміла

Настя пошила з них чудові – саме за сезоном – штани нашому Веліміру.

...Поступово він до нас звик, подарував Володі Безсмертному якісь таблиці, а Володя приніс йому

дорогоцінний стос чистого паперу і зошит своїх віршів. Тоді Хлєбніков і сказав: «Ми обмінялися

Хлібом і Безсмертям».

…Як страшно …згадувати той недостойний, нехороший і безглуздий вечір дев’ятнадцятого квітня

1921 року, який влаштували імажиністи в харківському театрі. З Москви приїхали Єсенін, Марієнгоф, всі якісь показні, виряджені. В афішах широко рекламувалося участь Хлєбнікова, щось

на кшталт «коронації Голови Земної Кулі» з якимись додатковими «трюками».

Велімір все прийняв абсолютно серйозно. Не пам’ятаю, чи бачили ми його перед цим увечері, але

там, в театрі, стояла жахлива задуха – справжня чи душевна? А на сцені …раптом з’явився

Хлєбніков. Не стану описувати, як його «коронували на царство»... Залишилося лише нестерпне

відчуття сорому за всю цю комедію, жалість до нашого друга, …якийсь перстень, що надягали

йому на палець під регіт публіки, – а потім, за лаштунками, – розгублений, ображений, з сльозами

на очах Хлєбніков: у нього забирають перстень, все це було «навмисне», а він повірив...

...А в тридцять другому році, після одного