СТАРЧЕВСЬКИЙ Адальберт Вікентійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Критик, журналіст, видавець, перекладач, історик літератури. Перший медіа-магнат на теренах
Російської імперії.
З дворянської родини.
Народився 28 квітня (10 травня) 1818 р. в с. Івках Київської губернії Російської імперії (нині –
Богуславський район Київської області України).
Помер 7 (20) жовтня 1901 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Навчався на юридичних факультетах Київського й Санкт-Петербурзького університетів.
Працював співредактором журналу «Бібліотека для читання» (1848-1856), редактором журналів
«Син Вітчизни» (1856-1872), «Сучасність», «Вулик»«, «Луна» (1873-1885).
Друкувався в журналах «Фінський вісник», «Бібліотека для читання», «Журналі міністерства
народної освіти», «Історичний вісник».
Як літератор дебютував в студентські роки двотомником «Розповіді іноземних письменників XVI
ст. про Росію» (1841-1842).
Потім настала черга збірника біографій, портретів і автографів історичних осіб «Галерея слави»,
книг «Література російської історії з Нестора до Карамзіна», «Про заслуги, виявлені державним
канцлером М. П. Румянцевим», «Життя М. Карамзіна» (1845), «Велика думка Катерини II» (1885),
«Роман однієї забутої романістки» (1886), «Дудишкін Ст. Сем. Один з забутих журналістів»
(1886), «Зі спогадів старого літератора» (1888-1889), «Словник прадавньої слов’янської мови,
складений за Остромировим Євангелієм, Міклошичу, Востокову й Бередникову» (1899).
Перу нашого земляка також належать граматики десяти слов’янських говірок, серія путівників по
Середній Азії, Кавказу, Індії, Туреччині.
С. переклав французькою мовою торгівельний статут.
Головним же доробком чомусь вважається редагування 12-томного «Довідкового
енциклопедичного словника К. Крайя» (1847-1855).
Серед друзів та близьких знайомих С. – І. Гончаров, К. Ушинський, С. Глінка, К. Масальський, К.
Сербінович, П. Цейдлер, С. Дудишкін, О. Сенковський, О. Варгунін, А. Майков, М. Заблоцький-
Десятовський, В. Солоніцин, П. Білицький та ін.
***
БЕЗ ПРЕТЕНЗІЙ,
з професійного кредо А. Старчевського
Журналістика – це прагнення до повноти фактів, відсутність забігань вперед і претензій бути
провісником.
ПОЧУЛИ «ЗВИЧАЙНУ ІСТОРІЮ» І. ГОНЧАРОВА, з книги А. Старчевського «Зі спогадів
старого літератора»
У сімействі Майкових, вечорами, в неділю й інші святкові дні, коли збиралося багато молоді,
часто читали щось видатне з сучасної журналістики, з критичними й іншими зауваженнями.
…Раптом Іван Олександрович Гончаров, написавши свою «Звичайну історію», що, перш ніж
віддати її в друк, бажав би прочитати твір у Майкових в декілька вечорів і вислухати зауваження
молодого, чуйного, відвертого покоління, яке не соромиться; тим паче, що всі слухачі були його
найближчі друзі і доброзичливці.
Того ж дня я отримав від Володимира Аполлоновича Солоніцина записку, в якій він запрошував
мене прийти о шостій вечора слухати твір Гончарова, про існування якого доти нікому не було
відомо.
Я з’явився до Майкових і застав там всіх наших знайомих. Через чверть години Іван
Олександрович почав читати свою повість. Всі ми уважно її слухали. Мова у нього хороша; вона
написана дуже легко, і до чаю прочитано ним було багато. Коли рознесли чай, пролунали
зауваження, проте вони були незначні і неістотні. Взагалі повість справила хороше враження.
Шкода, що тоді серед нас не було жодної людини з досвідом і авторитетом, яка знала б, на що слід
звернути увагу, що змінити, скоротити чи розвинути. …Звичайно, Іван Олександрович під час
читання сам краще за інших помічав, що потрібно змінити і виправити, і тому постійно робив свої
відмітки на рукописі, а іноді й просто перекреслював олівцем декілька рядків.
Переробка ця вимагала небагато чау, тому що через декілька днів призначено було повторно
прослуховувати «Звичайну історію» у виправленому вигляді; я знову одержав запрошення, але не
міг ним скористатися.
ВИЗНАЧИВ ДОЛЮ УШИНСЬКОГО, з розвідки О. Халюти «Російська освіта в обличчях»
Редактор «Бібліотеки для читання» А. В. Старчевський прислав К. Ушинському номери
англійського видання «Atheneum» для перекладу статей про освіту і виховання в Америці. Статті
захопили Ушинського і визначили його долю як педагога-реформатора: «Статті викликали
страшенний переворот в моїй голові, в моїх поняттях, переконаннях. Вони підняли в моїй думці
цілий рій питань по виховання і освіту; навели мене на багато, абсолютно нових думок, які, без
цих статей, мабуть, ніколи б не прийшли мені в голову.
Я не знаю, що я зроблю, що зі мною буде, але я зважився присвятити себе з цього дня виключно
педагогічним питанням.
НЕОЦІНЕННІ СКАРБИ, з «Літопису Бібліотеки Російської Академії наук»
Я. І. Бередников, який не знав польської мови, доручив кандидатові Санкт-Петербурзького
університету А. В. Старчевському скласти каталог Несвізької бібліотеки князів Радзівіллов, що
багато років зберігалася в академічних коморах і нещодавно була передана до I відділення
Бібліотеки.
Про цінність зібрань польських книг Старчевський писав: «Переді мною була маса старовинних
книг, різної гідності і форматів, котрі подекуди вже погнили, проте це були дорогоцінні і рідкісні
представники старовинної польської літератури і науки». Там знаходилися «неоцінені скарби для
історії польського права і політичної історії Польщі XVI і XVII сторіч».
У ЩОДЕННОМУ ФОРМАТІ, з дослідження Г. Щербакової «Російська преса періоду
Вітчизняної війни 1812 року»
Ставши власником «Сина Батьківщини», Старчевський зумів застосувати на практиці знання,
отримані від Сенківського, в той же час не обмежуючи себе «застарілими» моральними