- 1
- 2
ТОДОРСЬКИЙ Симеон Федорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Проповідник, письменник, перекладач. В чернецтві – Симон (1740).
З козацької родини.
Народився 1 вересня 1700 р. на території Переяславського полку (нині – Київська область
України).
Помер 22 лютого (7 березня) 1754 р. в м. Пскові Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області РФ). Похований в Свято-Троїцькому кафедральному соборі. На надгробку
вибито надпис: «Цей чоловік... усіх вище образом християнського житія словом і справою,
лагідний і на апостола схожий, незлобливий, цнотливий, чесний... жадобою до премудрості
палаючий..., усім дивним і вбогим милосердя отче продемонстрував; його вже буцімто
блаженного, Господь Бог удостоїв успіння; то ж подає зі святими у піднебессі заспокоєння, а на
землі хай створить йому вічну пам’ять».
Закінчив Київську духовну академію (1717-1726), Галльський (1727-1732) і Єнський університети
(1732-1735).
Впродовж наступних двох років мандрує Угорщиною і Турецькою Сербією (1735-1737).
Був викладачем Київської духовної академії (1737-1741), законовчителем великого князя Петра
Федоровича і його нареченої Катерини Олексіївної, майбутніх Петра III і Катерини II, та
духівником царської родини (1742-1743), архімандритом Костромського Іпатіївського монастиря
(1743-1745), єпископом Костромським і Галицьким (1745), єпископом Псковським і Нарвським
(1745-1754).
Член Св. Синоду (1745).
Один з найосвіченіших людей свого часу.
Надруковані його проповіді: «Повчання на 10 лютого» (1743), «У день вінчання великого князя
Петра Федоровича з Катериною» (1745), «У день народження імператриці Єлизавети» (1746), «У
день сходження на престол імператриці Єлизавети Петрівної» (1747).
В рукописах залишилися переклади доробків І. Арндта «Про щире християнство», «Наставляння
до щирого пізнання й спасенному вжитку страждання й смерті Господа й Спаса нашого Ісуса
Христа».
Брав активну участь у виданні т. зв. Єлизаветинської біблії: спочатку переклав з івриту ««Книгу
буття.
Особливу повагу в народі отримав як тлумач так званих «великих інструкцій».
Користувався європейською популярністю.
Нині доробки нашого земляка зберігаються в бібліотеці Чернігівської семінарії (Україна),
Публічній академічній бібліотеці м. Санкт-Петербург (РФ).
Його унікальне особисте зібрання книг зберігається в Псковському музеєві. Це надзвичайно цікаві
арабські рукописи, грецький пергамент IX ст., близько 80 документів переважно грецькою мовою.
Незважаючи на наближеність до царського двору, зазнав і утисків. Так, його переклад доробку І.
Арндта «Про щире християнство» до друку заборонила особисто імператриця Єлизавета.
Серед друзів та близьких знайомих Т. – Ф. Прокопович, Р. Зборовський, імператриця Ганна
Іванівна, Г. Полетика, М. Ханенко, І. Фальківський, Г. Кріновський та ін.
***
ЦАРІ – ВІД БОГА
, з релігійного кредо С. Тодорського
Хрістосъ, ciecTb помазанецъ на всеросійскій престолъ не приходить от колЬна инаго, токмо отъ
сьмене Давида россійскаго Петра Перьваго.
ДО ВИДАННЯ ДОЛУЧИЛИСЯ САНОВНІ ОСОБИ, з передмови С. Тодорського до книги
«Про щире християнство»
Сподіваємося, що багато хто з великою користю буде читати; оскільки до цієї Божої справи
долучилися численні християни і з-поміж них – великі особи за велінням серця допомогли
надрукувати книгу, так що її може всякий придбати за невелику ціну.
НАСТАВНИК КАТЕРИНИ ДРУГОЇ, з розвідки І. Коппе-Гартман «Відчуженість і зачарованість
– Культурні взаємини з XVI по XIX ст.»
Тодорський виявився хорошим наставником для імператриці Катерини II, яка народилася і
виросла в Німеччина і вихована була в строгому пієтистському дусі. Коли у віці 16 років її видали
заміж до Росії, вона перейшла в православну віру.
Тодорський заспокоїв і її, і її батьків, котрі мучилися внутрішнім конфліктом, запевняючи їх в
тому, що не зважаючи на відмінності в обрядах, котрі впадають в очі, різниця в релігійних
переконаннях по суті невелика.
Можна припустити, що таке великодушне ставлення до теології було навіть в петровской Росії
вельми рідкісним виключенням.
ГОТОВИЙ ПІДТВЕРДИТИ ПІД ПРИСЯГОЮ, з читацького листа до газети «Псковські
Єпархіальні Відомості» в 1901 р.
1901 року 19 лютого до мене (священика Троїцького собору Василя Чернозерського) з’явився
селянин Островського повіту, села Соприхіно Дмитро Федоров і, заявивши про зцілення, просив
записати наступне: «За тиждень до Дмитрового дня минулого року (19 жовтня 1900) я страждав
сильним головним болем, який доводив до непритомностей. Хвороба підсилювалася,
супроводжувалася страшним шумом у вухах, і я зліг у постіль, і прохворів до Миколиного дня (6
грудня 1900). Числа 10 листопада я був залучений до Христових Таємниць місцевим священиком,
після чого відчув полегшення, проте з часом усе слабшав і слабшав...
Нарешті, порадившись зі своїми домашніми, я вирішив спочатку замовити панахиду в гробниці
Преосвященного Архієпископа Псковського Симона, а потім дав обіцянку служити її щороку
доти, доки не залишать мене сили. …І з тих пор швидко став поправлятися, так що в Миколин
день я був у церкві свого цвинтаря, і з тих пор, дякуючи Богу, ніяких болів не почуваю. Сьогодні я
відслужив вперше після своєї хвороби панахиду в гробниці й щиро вірю, що одержав зцілення від
своєї хвороби молитвами святителя Симона. Це моє показання можу підтвердити під присягою –
як я сам, так і мої домашні».
СТАЛИСЯ ЗЦІЛЕННЯ, з листа Філарета О. Горському від 26 червня 1844 р.
Ось одна з найприємніших новин, хоча й не зовсім нова! Симон, архієпископ Псковський і
Нарвський відкривається світові святістю життя й у слові перед Господом: минулого року сталося
кілька зцілень
- 1
- 2