ТРОЦЬКИЙ Лев Давидович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Політичний діяч, письменник, мемуарист. Справжнє прізвище – Бронштейн Лейба Давидович.

Псевдоніми – Львов, П. Сєдов, Антід-Ото, Перо.

З землевласницької родини.

Народився 26 жовтня (7 листопада) 1879 р. в с. Янівці Єлизаветградського повіту Херсонської

губернії Російської імперії (нині – Бобринецький район Кіровоградської області України).

Убитий 21 серпня 1940 р. в м. Койоакана (Мексика) внаслідок замаху на життя агента НКВД Р.

Меркадера. Похований на території будинку-фортеці, в якому жив.

Закінчив Одеське казенне реальне училище (1888-1895), Миколаївське реальне училище (1896-

1897).

Був конторником (1900-1901), головою Ради робітничих депутатів (1905), військовим

кореспондентом газети «Київська думка» (1912-1914), редактором газети «Новий світ» (1917),

головою виконкому Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів (1917), народним

комісаром іноземних справ (1917-1918), народним комісаром з військових і морських справ з

виконанням обов’язків голови Реввійськради Республіки (1918-1925), головою Головного

концесійного комітету (1925),

Друкувався в газетах «Київська думка», «Східний огляд», «Іскра», «Російська газета», «Правда»,

«Наше слово», «Робітник і солдат», журналі «Бюлетень опозиції».

Як літератор дебютував написанням прокламацій і статей (1897).

Потім настала черга брошури про робочий рух в м. Миколаїв (1900), есе «До політичної біографії

Сталіна» (1930), статей «Їх мораль і наша» (1938), «Гітлер і Сталін», «Капітуляція Сталіна»,

«Подвійна зірка: Гітлер – Сталін», «Німецько-радянський союз» (усі – 1939), книг «Туди і назад»

(1906), «Russland in der Revolution» (1907), «Війна та інтернаціоналізм» (1914), «Зраджена

революція» (1936), «Злочини Сталіна» (1937).

Залишив книгу мемуарів «Моє життя» (1929).

Всього перу Т. належить близько 100 томів літературної спадщини.

Одна з найтемніших плям в біографії Т. – спроба обґрунтування неминучості смертних вироків в

умовах революції (1922).

З владою, навіть перебуваючи в ній, порозуміння не знаходив. За царату зазнав арештів (1898;

1905; 1917). Уряди Франції (1916), Іспанії (1916), Норвегії (1936) висилали його за межі своїх

країн.

Більшовики виключили як опозиціонера Т. з партії (1927), заарештували і під конвоєм відправили

в заслання до Алма-Ати (1928), а потім, звинувативши в контрреволюційній діяльності, вислали

до Туреччини (1929). Пізніше – позбавили громадянства (1932).

Особисте життя нашого земляка склалося трагічно. Він був двічі одружений. Його друга дружина

зазнала арешту (1905). Донька Ніна померла від сухот (1928); донька Зінаїда звела рахунки з

життям (1933); старший син Лев – помер у одній з паризьких лікарень за загадкових обставин

(1938); племінники Олександр і Юрій (1936), син Сергій (1937), старший брат Олександр (1938),

перша дружина А. Соколовська (1938), сестра Ольга (1941) – розстріляні.

Музей Т. відкрито в м. Койоакана (1990), яким опікується онук В. Естербан-Волков.

Серед друзів та близьких знайомих Т. – С. Сичевський, М. Шпенцер, Ф. Швиговський, М. Маркін,

Ф. Дзержинський, М. Урицький, Л. Красін, М. Росмер, Л. Мартов, Л. Карденас та ін.

***

НАЙСОЛОДШЕ – ПОМСТА, з життєвого кредо Л. Троцького

Найкраще в житті – помститися ворогові: добре підготуватися, завдати удару і... піти спати.

ЄВРЕЇ НЕ ХОТІЛИ БАЖАЛИ ВЧИТИ УКРАЇНСЬКУ, зі спогадів Л. Троцького

У 1923 році я на партійній конференції більшовицької партії України висунув вимогу: чиновник

повинен вміти говорити і писати мовою навколишнього населення. Скільки з цього приводу було

іронічних зауважень, які йшли значною мірою від єврейської інтелігенції, котра говорила і писала

російською і не хотіла вчитися українській!

ШЕВЧЕНКОМ ДУШАТЬ НАРОД, з статей Л. Троцького, присвячених українському питанню

Українське питання, що його багато які уряди і багато які «соціалісти» і навіть «комуністи»

намагалися забути чи відсунути у довгу шухляду історії, знову постало, тепер з подвоєною силою,

на порядку денному... Розіп’ята між чотирма державами, Україна нині посіла у долі Європи те

становище, яке займала у минулому Польща... Українському питанню суджено у ближчий період

грати величезну роль у житті Європи...

Ніде утиски, чистки і репресії й взагалі всі різновиди бюрократичного хуліганства не набували

такого вбивчого розмаху, як на Україні...

Сталінська бюрократія, щоправда, зводить пам’ятники Шевченкові, але для того, щоб міцніше

придушити цими пам’ятниками український народ і змусити його мовою Кобзаря славити

кремлівську кліку ґвалтівників.

...Чи нація – українці, на це запитання демократи з «Нової Росії», слідом за добре відомим

демократом Мілюковим, готові, мабуть, відповісти, що українці «загалом і в цілому» все ж нація,

але ж, як кажуть, треба і честь мати. Іншими словами, якщо нація, то другого сорту, тож доля

України має визначатися інтересами Росії, тобто великоруської більшості. Це і є точкою зору

шовіністичних кріпосників.

ПЕРЕД ВОЖДЕМ – РАЧКИ, з статті Л. Троцького «Бонапартистська філософія держави»

Робітники прикріплені до заводів. Селяни прикріплені до колгоспів. Впроваджені паспорти.

Свобода пересування скасована. Не тільки критика Сталіна, а й просте ухиляння від натуральної

повинності ставати перед «вождем» на карачки карається як зрада. Кордони держави оточені

безперервним ланцюгом прикордонних військ і поліцейських собак, як ніде і ніколи у світі.

Практично нікого не випускають і нікого не впускають.

...Ніхто, включаючи й Гітлера, не завдавав соціалізму таких убивчих ударів, як Сталін.

БОРОВСЯ ПРОТИ ЛЕНІНІЗМУ, з статті «Троцькізм» в «Українському радянському

енциклопедичному словнику»

Троцькізм – ворожа марксизму-ленінізму течія в робітничому русі, одна з різновидностей

меншовизму в Росії і центризму на