ідентичність Російське царство не могло грандіозними побоїщами з

незліченними жертвами, а могло тільки і виключно човниковою дипломатією і військовою

хитрістю.

Можливо, ці методи когось і розчарують, проте двоєдина мета була досягнута: і народ зберегли, і

державність встояла.

Про це і написав трагедію «Звільнена Москва» М. Херасков. На відміну від дослідників

(нечисленних) творчості цього видатного художника авторові есе цей епос не здається

«штучним», архаїчним, плоским. Понад те, автор лестить себе надією, що зумів прочинити «друге

дно» трагедії і що майбутні дослідники знайдуть там ще й «третє дно».

Таким чином, можливо, і виявиться ускладненість (шекспірівського масштабу) драматургії автора, якого за життя порівнювали з Гомером і Вергілієм.

І хіба ця скромна надія ...така вже надмірна похвала нерукотворному пам’ятнику, прихованому

велетенськими чагарниками трави забуття?

ПРО ВІДКРИТТЯ ПОВІДОМИВ ПЕРШИМ, з дослідження А. Пауткіна «Слово о полку

Ігоревім»

Серед творів староруської літератури «Слово о полку Ігоревім» займає абсолютно особливе місце.

Його міжнародна популярність настільки велика, що твір середньовічного автора можна віднести

до своєрідних символів культури Київської Русі. «Слово» перекладене багатьма мовами світу,

воно вивчається представниками різних сфер гуманітарного знання. Твір викликав величезну

кількість відгуків.

Не зважаючи на тривалу історію вивчення, цей пам’ятник до цих пір викликає у дослідників

немало запитань, породжує наукові суперечки, а часом, і скептичні думки. Багато складних

проблем відпало б, якби наука і сучасні читачі мали оригінал рукопису «Слова».

...Херасков, публікуючи в 1797 р. другу редакцію своєї поеми «Володимир» повідомив читачів про

відкриття стародавньої поеми. Порівнюючи безіменного її автора з Оссіаном і Гомером, поет, крім

самої згадки у віршованому тексті, запропонував виноску, де писав: «Недавно знайдено рукопис

під назвою «Пісня про полк Ігорів», невідомим письменником складена, – здається, за багато до

нас століть, в ній згадується Боян, російський співець».

ЧИ ВИПАДКОВО «МЕРТВІ ДУШІ» АВТОР НАЗВАВ ПОЕМОЮ, з статті Н. Морозова

«Гоголь і Череповець»

Роман Михайла Матвійовича Хераскова («Кадм і Гармонія» – авт.), авторитетного в XVIII сторіччі письменника, куратора Московського університету, – складний філософський твір. На

прикладі повного мінливостей життя царя Беотії Кадма тут розповідається про падіння і

воскресіння людської душі. Поза сумнівом, М. В. Гоголь був знайомий з твором М. М. Хераскова.

Ця обставина може виявитися істотною при спробі відповісти на запитання, чому «Мертві душі»

названі поемою?

Річ у тому, що під час роботи над «Кадмом і Гармонією» перед автором постала проблема вибору

жанрової форми твору, її термінологічного визначення. Про свої коливання М. М. Херасков

розповідає в передмові до роману, в якій пише, що поняття «Епічна поема», «поет» не обов’язково

повинні співвідноситися з віршованою формою. Свою фундаментальну працю він скромно іменує

повістю.

М. М. Карамзін із цього приводу в своїй рецензії пише: «Шановний автор в передмові говорить, що Кадм його є не поема, а проста повість, проте коли повість є не історія, а вигадка, то вона, здається, є Поема – епічна чи ні, але все ж Поема – віршами чи прозою написана... Таким чином, Комедія, Роман є Поема».

Це постулат естетики сентименталізму поділяли далеко не всі, однак Гоголь, котрий став багато в

чому наступником Карамзіна, думається, така точка зору близько.

Творчість обох авторів складалася в епохи полеміки про достоїнства прози і поезії. Якщо за часів

М. М. Карамзіна доводилося відстоювати права прози, то в 1830-і роки вже поезія потребувала

захисту. М. В. Гоголь і М. М. Карамзін, опинившись в центрі цієї полеміки, зайняли багато в чому

схожу позицію. Вона полягала в прагненні показати рівнозначність обох форм, необов’язковість їх

зіставлення і існування чітких меж між ними.

Можливо, досвід Хераскова як автора «Кадма і Гармонії», і присвячена цьому романові стаття М.

М. Карамзіна були одними з складових рішення М. В. Гоголя назвати «Мертві душі» поемою.

ВИМАГАВ УТРИМУВАТИСЯ ВІД БИТТЯ СТУДЕНТІВ, з статті В. Ремарчука «Російська

мова – наша доля і ґрунт»

В цілому, правила Московського університету були пройняті гуманним ставленням до учнів.

Заборонялося їх лаяти «поганими словами», різки допускалися у виняткових випадках.

Конференція з подання М. М. Хераскова ухвалила «утримуватися від жорстокого биття лінійкою

по руках». Учителі, що зловживали покараннями, покараннями підлягали різним штрафам аж до

арешту.

Поширеними виховними заходами були карцер, позбавлення місячної платні або скорочення

харчового раціону (переведення на хліб і воду). Використовувалися моральні важелі: за провину у

студентів відбирали шпаги.

Цікава гримаса станових взаємин: відоме розпорядження Конференції від 3 вересня 1768 г . про

необхідність «пошити шість мужицьких каптанів, одягати в які учнів ледачих або поганої

поведінки».

ГУДОК НЕВІДОМОГО ПОХОДЖЕННЯ, з епістоли В. Майкова «Михайлу Матвійовичу

Хераскову»

О ты, которого глас мил мне в одах новых,

Певец под Чесмою геройских дел Орловых,

Скажи, за что нам рок явился столь суров,

Что некий школьник, став певец теперь Петров,

Сей некий, нам гудок неведомый устроя,

Гудит на нём сего преславного героя.