ЮЗЕФОВИЧ Михайло Володимирович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний і громадський діяч, археолог, літератор. Літературний криптонім – Л. П.

З дворянської родини. Брат, Юзефович В., – обер-секретар розпорядчого відділу канцелярії

Синоду.

Народився 17 червня 1802 р. в с. Сотниківці Пирятинського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Яготинський район Київської області України).

Помер 21 травня 1889 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України). Похований на

Аскольдовій могилі.

Закінчив благородний пансіон при Московському університеті (1819).

Служив юнкером, корнетом, поручиком, штаб-ротмістром, майором Чугуївського уланського

полку (1821-1839), інспектором народних училищ в м. Київ (1840-1856), головою Тимчасової

комісії з розбору стародавніх актів при київському, подільському і волинському генерал-

губернаторствах (1857-1889).

Голова Київської археологічної комісії (1857).

Голова розпорядливого комітету Київської міської публічної бібліотеки (1865).

Голова комісії із зведення пам’ятника Богдану Хмельницькому у Києві.

Член Копенгагенського товариства північних антикваріїв (1845).

Член Російського географічного товариства (1852).

Кавалер орденів св. Володимира 4-го ступеня, св. Ганни 2-го ступеня з мечами.

Друкувався в наступних ЗМІ: «Вітчизняні нотатки», «Російський архів», «Одеський альманах»,

«Основа», «Вісник Південно-західної і Західної Росії», «Київський телеграф», «День»,

«Московські відомості», «Киянин», «Додаток до «Вологодських єпархіальних відомостей», «Праці

3-го археологічного з’їзду».

Як літератор дебютував добіркою віршів в «Одеському альманасі» (1831).

Потім настала черга доробків «Відповідь панові Падалиці», «Загальні міркування про народні у

нас школи», «Про пам’ятник тисячоліттю Росії», «Відповідь Грабовському про Литву і західні

губернії», «Замітки з університетського питання» (усі – 1862), «Характеристика церковних

православних братерств» (1863), «Чи можливий мир з нами польської шляхти» (1864), «З приводу

пам’ятника Богдану Хмельницькому» (1869), «Богдан Хмельницький в російській історії» (1870),

«Єврейське у нас питання» (1871), «Пам’яті Пушкіна» (1880), «Наша ліберальна інтелігенція»

(1882).

Перу нашого земляка також належать збірник віршів «На прощання (1878), не опублікована драма

«Мазепа».

Поет А. Подолинський присвятив нашому землякові вірш «Мелодія» (1831).

Серед друзів та близьких знайомих Ю. – М. Гоголь, О. і Л. Пушкіни, М. Лермонтов, В.

Жуковський, П. В’яземський, М. Глинка, О. Грибоєдов, О. Бальзак, Ф. Тютчев, І. Аксаков, А.

Подолинський, П. Плетньов, Я. Бальмен, А. Майков, М. Максимович, П. Анненков, М. Раєвський, Д. Давидов, О. Нікітенко, С. Стішинський, Д. Бибиков, Ф. Скарятін та ін.

***

Я – НЕ ПОЕТ

, з творчого кредо М. Юзефовича

Я не поет, а лише віршувальник.

ЗАЛИШАТИСЯ ОРИГІНАЛЬНИМ, з мемуарів М. Юзефовича «Спогади про Пушкіна»

Якось я запитав Пушкіна, ...як він не піддався тодішній чарівливості Жуковського і Батюшкова і, навіть в найперших своїх дослідах, не став імітатором ні того, ні другого?

Пушкін відповів, що цим він зобов’язаний Денису Давидову, який дав йому відчути ще в ліцеї

можливість залишатися оригінальним.

Пушкін мав хорошу загальну освіту. ...Якось він, у нашому наметі, перекладав братові і мені... Я

колись вчився англійській мові, але, не доучившись як слід, забув її згодом. Проте мені

залишилися знайомі її звуки. У читанні ж Пушкіна англійська вимова була до того потворною, що

я запідозрив його знання мови і вирішив піддати ...експертизі.

Для цього, наступного дня, я закликав до себе його родича Захара Чернишова, який знав

англійську, мов рідну, і, попередивши, в чому справа, покликав до себе і Пушкіна з «Шекспіром».

Він охоче почав перекладати...

Чернишов за перших же слів, прочитаних Пушкіним англійською, розреготався: «Ти скажи

спершу, якою мовою читаєш?»

Розреготався, у свою чергу, і Пушкін, пояснивши, що він вивчив англійську самоуком, а тому

читає англійську грамоту на кшталт латини.

Проте справа в тому, що Чернишов знайшов його переклад правильним і розуміння мови

бездоганним.

ДЕМОНІЧНА ЗЛІСТЬ, з оцінки М. Юзефовичем О. Пушкіна-людини

Йому була властива якась демонічна злість, яка примусила його ненавидіти тих, хто робив йому

добро, руйнувати щастя скрізь, де б він його не помічав.

ДЗВІНКИЙ ГІСТЬ, з вірша М. Юзефовича «Насолода уяви»

О горы! и на вас, в моем воображеньи,

Внимать я восходил поэзию души.

Как вечной младостью снега их хороши!

На них не встретишься ни с чьими ты следами,

...................................................................................

Там смерти не было, ни чья не тлеет кость,

И вихрь, единый вихрь, их буйный, звучный гость

Музыкою громов пиры их оглашает,

И смертный с трепетом музыке той внимает.

Но я, на тех пирах, я часто восседал;

Венчанный тучами, на землю я взирал.

ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЗАВЕСТИ СВИНЕЙ, з листа Л. Пушкіна М. Юзефовичеві від 25 червня 1831

р.

У мене собачий настрій, і цей лист, ймовірно, не розвеселить тебе. У Києві я здихаю з нудьги, а

мої справи затримають мене ще на декілька днів. Я був на Кавказі і на водах, там грав, там

розорився, там закохався, і ось він я – Вертер і блудний син разом; залишається лише завести дітей

і свиней. А ви, втім, нічого кращого й не робите.

...Я провів 15 днів у Раєвських. Від наших літературних розмов з Олексієм Ра(євьким) можна було

померти зо сміху. Він запевняє, між іншим, що трагедія мого брата огидна, – навіть гірше, ніж

Шекспір.

УШЛЯХЕТНЮВАТИ СЕРЦЯ, з листа М. Юзефовича А. Майкову від 6 березня 1884 р.

Щоб бути поетом, треба мати ...таку силу уяви, якої у мене немає. Вибрав же я собі, на старості, стислу віршовану форму