знищувала...

Коли я в Царському Селі шукала на горищі в купі паперів листа Блоку, я, коли знаходила що-

небудь написане мною, знищувала...

Не читаючи – усе...

Люто знищувала...

12.01.1925

Всі книги, що належали Г. Ахматовій, перебували разом із книгами М. Г. у Гумільова. (Тепер

вони – у Пушкінському будинку). Були серед них книги О. Блока, надписані ним Г. Ахматовій.

(О. Блок якось прийшов до ГА й всі книги відразу надписав.)

На одній із книг був його вірш, написане Г. Ахматовій. ГА розповідає, що їй стало відомо: книга

ця перебуває в М. Оцупа, який знімає її з полиці й показує своїм знайомим. У числі таких

знайомих був, очевидно, і Вс. Рождественський, котрий після сварки з Оцупом «з милою

посмішкою сказав:

– А ось ви знаєте, в Оцупа ваша книжка, така-то».

При зустрічі з М. Оцупом ГА запитала його про книгу. Він відповів: «Не пам’ятаю, не пам’ятаю...

Прийду додому – подивлюся».

Оцуп допомагав М. Г. перевозити його бібліотеку й, очевидно, скористався тоді можливістю

«придбати» книгу.

27.02.1925

Були часи, коли О. Мандельштам сильно залицявся до неї.

«Він був мені фізично неприємний. Я не могла, наприклад, коли він цілував мені руку».

Один час О. М. часто їздив з нею на візниках. ГА сказала, що потрібно менше їздити, аби

уникнути пліток.

«Якщо б усякому іншому сказати таку фразу, він би ясно зрозумів, що він не подобається жінці...

Адже якщо людина хоч трохи до вподоби, жінка не порахується ні з якими розмовами. А

Мандельштам повірив мені, що це так і є...»

2 і 3.03.1925

Коли 1924 року їздила до Москви, не було відбою від відвідувачів і відвідувачок. Їй не давали

спокою ні на жодну хвилину. Впродовж цілого дня не могла ні на півгодини прилягти – украй

замучили її. Увечері, за півгодини до виступу, коли стала одягатися, пролунав стукіт у двері – три

невідомих дівиці прийшли читати свої вірші. ГА намагалася від них відскіпатися, сказала їм

через двері, що одягається, що через півгодини їй потрібно їхати. Дівиці наполягали: «Так ви

одягайтеся, тільки пустіть нас, ми вам заважати не будемо»...

Довелося впустити їх, продовжувала одягатися, а дівиці тим часом читали вірші.

…Переконано говорить про себе: «Я чорна»... На підтвердження розповіла кілька фактів.

Ніколи не звертала уваги на одного, який шалено був у неї закоханий. Він страждав жорстокими

сухотами, від яких згодом і помер.

Якось, зустрівшись з ним, запитала: «Як ваше здоров’я?». І раптом з ним трапилося щось

надзвичайне. Страшно змішався, опустив голову, знітився до краю. …Потім, через кілька годин, запитала його про причину такого замішання. Він тихо, сумно відповів: «Я не звик, що Ви мене

зауважуєте!».

ГА – мені: «Адже ви подумайте, який це жах?! Ви бачите, яка я...».

…Впродовж свого життя любила лише один раз. Тільки раз.

«Але як це було!»

У Херсонесі три роки чекала від нього листа. Три роки щодня, незважаючи на спеку, за кілька

верст ходила на пошту, а листа так і не одержала.

…Я говорив про Вс. Рождественського щось і на закінчення сказав: «Я злий на нього».

«А я ні на кого не зла... Хіба потрібно це?» – відповіла ГА.

3 і 4 березня

– Хочете, я подарую вам намистинку?

– Хочу.

Відійшла від грубки, витягла скриньку й дала мені три намистинки.

– Коли я помру, усі зберуться й складуть із них одне ціле...

22.03.1925

Говорила про те, як потрібно ставитися до книг. Говорила, що зайве купувати й нерозрізаними

ставити на полицю, як робить багато бібліофілів. Це добре, коли книги втрачають свою первісну

чистоту.

Книги люблять, коли з ними погано поводяться – рвуть, бруднять, втрачають... Можна й

потрібно робити в книгах позначки.

«Якщо вийшла книга в 40000 примірників і в мене 3 вкрали, а один я згубила в трамваї – це на

краще: скоріше розійдеться видання, скоріше видадуть друге, більше буде читачів!»

…Так хочеться померти!.. Коли подумаю про це, такою веселою роблюся! А про що-небудь інше

– страшно і подумати».

З’ЯВИЛАСЯ ІНКОГНІТО, з повідомлення телеканалу «1+1» «Сенсацією в ахматовознавстві

можна назвати заяву пенсіонера з Хмельниччини»

Василь Славинський доводить, що після революції Ганна Ахматова бувала на Поділлі, у

колишньому маєтку старшої сестри своєї матері. Раніше вважалося, що після Жовтневого

перевороту вона у цих краях не з’являлася.

Поет до революції часто бувала на Поділлі у своїх родичів. Останній її приїзд біографи

зафіксували 1914 року. Але є людина, яка доводить, що опальна на той час Г. Ахматова побувала

на могилі своєї матері у Слобідці Шелеховській 39-го року. Ця людина оперує не архівними

матеріалами, а власною пам’яттю: Василь Славинський спілкувався з жінкою.

Бабуся хмельницького пенсіонера на світанку минулого століття жила у родовому маєтку Вакарів, де поміщицею була старша сестра матері Ахматової. Інші п’ять тіток теж мешкали у сусідніх з

Слобідкою Шелеховською селах. Коли на вакації до тітки приїжджала – за пророчим визначенням

Цвєтаєвої – «Ганна всія Русі», то вона приятелювала з бабусею Славинського – сільською

ворожкою. У 39-му Ахматова з’явилася у цих краях інкогніто.

Значущість гості колишній інженер відкрив для себе не так давно, коли вийшов на пенсію і

захопився поезією. Творчість Ахматової покликала вивчити її біографію. Вже тоді все збіглося –

ніхто, окрім неї, на Поділлі у роки репресій з’явитися не міг.

Останнього свого приїзду Ахматова на Поділлі пробула кілька днів.