ГЛУШКО Валентин Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Конструктор. Винахідник першого в світові електротермічного ракетного двигуна.

З родини службовців.

Народився 20 серпня (2 вересня) 1908 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 10 січня 1989 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі, хоча заповідав розвіяти його прах на Місяці або Марсі.

Закінчив реальне училище ім Св. Павла, фізико-математичний факультет Ленінградського

університету (1925-1929).

Працював у газодинамічній лабораторії Військово-науково-дослідницького комітету при

Реввійськраді СРСР (1929-1933), Реактивному науково-дослідному інституті (1933-1938),

керівником дослідницько-конструкторського бюро № 456 (1947-1974), генеральним

конструктором науково-виробничого об’єднання «Енергія» (1974-1989).

Академік академії наук СРСР (1958), дійсний член Міжнародної академії астронавтики (1976).

Лауреат Ленінської (1957) і двох Державних премій (1967; 1984).

Кавалер Золотої медалі ім. К. Ціолковського АН СРСР (1958), диплома ім. Поля Тіссандьє (1967), двох Золотих зірок Героя Соціалістичної Праці (1956; 1961), ордена Трудового Червоного

Прапора (1945), п’ятьох орденів Леніна (1956, 1958, 1961, 1968, 1978), ордена Жовтневої

Революції (1971), шістьох медалей.

Як літератор дебютував статтею «Завоювання Землею Місяця» (1924).

Потім настала черга наступних доробків: «Проблема експлуатації планет» (1924), «Ракети, їхній

устрій і застосування» (1935), «Рідке паливо для реактивних двигунів» (1936), «Ракетна техніка»

(1937), «Джерела енергії і їхнє використання в ракетній техніці» (1949), «Ракетні двигуни ГДЛ-

ОКБ» (1975), «Шлях у ракетній техніці 1924-1946, вибрані праці» (1977), «Розвиток

ракетобудування і космонавтики в СРСР» (1972).

Всього перу Г. належить понад 250 наукових і науково-популярних публікацій.

Наш земляк також був головним редактором енциклопедії «Космонавтика» та десятитомного

«Довідника з термодинамічних і теплофізичних властивостей речовин».

Г. – конструктор першого в світі електротермічного ракетного двигуна (1929-1933), перших

радянських рідинного ракетного двигуна (1930-1931). Ними комплектувалися всі без виключення

космічні ракети-носії СРСР і багато бойових ракет далекого радіусу дії впродовж майже трьох

десятиліть (1949-1976). Він також – генеральний конструктор багаторазового ракетно-космічного

комплексу «Енергія» – «Буран».

Двигуни, створені в КБ В. П. Глушко, були встановлені на першій міжконтинентальній ракеті Р-7

(1957 р.), на ракетах-носіях, які виводили на орбіту штучні супутники Землі і Місяці, на

автоматичних станціях, котрі досліджували Місяць, Венеру, Марс, доставили з Місяця зразки

ґрунту.

Всього під керівництвом і за безпосередньою участю Г. було створено понад 50 модифікацій

двигунів, більшість з яких не мала аналогів у світі.

На жаль, не оминув нашого земляка коток репресій НКВС. Його заарештували за ст. 58-7-II,

звинувативши в «шкідницькій діяльності в ракетній техніці» (1938) і засудили до 8 років таборів

(1939). Абсурдний процес став можливим завдяки доносам п.п. Душкіна, Костикова, Панькіна,

Тихонравова, Юкова.

Покарання відбував в катівнях Бутирської в’язниці, дослідно-конструкторських бюро особливого

режиму міст Тушино і Казань, продовжуючи працювати над створенням реактивних

прискорювачів. За досягнуті успіхи Г. і його помічників достроково звільнили (1944), знявши –

який цинізм! – сфабриковану судимість.

Власну доньку вперше побачив на тюремному побаченні.

За відсутністю складу злочину реабілітований (1955).

Міжнародна академія духовної єдності народов світу (при ЮНЕСКО) заснувало Міжнародну

премію ім. академіка В. П. Глушко «За популяризацію науки у вітчизняній та зарубіжній

літературі» (2005).

Почесний громадянин міст Одеса, Калуга, Еліста (всього – 8).

Бронзовий бюст Г. встановлено на Приморському бульварі в м. Одеса (у 2008 р. перенесено на

околицю міста), а меморіальні дошки – в містах Одеса (Україна) і Казань (РФ).

Його ім’я присвоєно надпотужному російському науково-виробничому об’єднанню «Енергомаш».

У відповідності до рішення XXII-ої Генеральної Асамблеї Міжнародного астрономічного союзу

ім’я Г. присвоєно кратеру на Місяці (1994), а також астероїду №6357 .

Пам’яті видатного вченого автори В. Шевченко і В. Чикмачов присвятили книгу «Місячна база –

проект XXI століття» (1989).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – К. Ціолковський, С. Корольов, Ю. Гагарін, В. Уткін, П.

Попович, М. Тихомиров, В. Шевченко, К. Керімов, Б. Петропавловський, І. Клейменов, В.

Пономарьова, Г. Лангемак, Б. Литвинов, В.Терешкова, Г. Титов, Я. Зельдович, Т. Кузнєцова та ін.

***

АНІ ТУДИ, АНІ СЮДИ,

з професійного кредо В. Глушка

Немає двигуна – і будь-яка, найдовершеніша конструкція корпусу ракети зі всією її начинкою, –

мертва.

МОВ У ЧАДУ, з автобіографічного нарису В. Глушка

Народившись в Одесі, я провів там половину дитинства. В цьому близькому моєму серцю місті, на

колишній Ольгієвській вулиці, в будинку номер 10 пройшло моє хлоп’яцтво і наступила юність.

Тут склалося все, що однозначно визначило ціль мого життя.

Навесні 1921 року я прочитав «З гармати на Місяць», а потім «Навколо Місяця». Ці твори Жуля

Верна мене струснули. Під час читання захоплювало подих, серце билося, я був як у чаду і був

щасливий.

Стало зрозуміло, що здійсненню цих чудесних польотів я повинен присвятити все життя без

залишку... Як досягти Місяця і планет, мені було неясно. Я розумів: для того, аби приступити до

здійснення польотів, необхідні великі знання, шлях до яких лежить через школу і вищий

навчальний заклад.

…У 1924 р. закінчив середню школу. На випускних іспитах був приємно здивований,

довідавшись, що мене