було, звичайно, немало.

Перетяткович шукав «міста»-фортеці і проглянув неукріплені міста. Навпаки, ми знаємо, що в

Казанському ханстві була достатня кількість великих поселень, які цілком могли називатися

містами в сучасному значенні, оскільки їх населення займалося не тільки сільським

господарством, а й також ремеслами і торгівлею.

РОЗКРИЙТЕ СЕКРЕТ, з листа С. Платонова П. Мілюкову від 17 лютого 1891 р.

Розкрийте мені один секрет: хто в 1886 р. в «Російській думці» писав рецензію на полемічну

книжку Іловайського про початок Русі? Чи Ключевський? Я вже давно хочу просити у Вас цієї

відвертості.

...Дізнався я новину: впродовж року відкриються вакансії Брікнера, Антоновича і Перетятковича, і

всі три будуть, ймовірно, заміщені мешканцями півночі, тобто нами і москвичами, якщо вони

спокусяться.

Тут недавно був, а може бути, і є молодий Фірсов, казанський магістрант: цікава людина. Коли він

буде у Вас в Москві, придивіться до нього...

Тисну Вашу руку і низько кланяюся дружині Вашій.

Ваш С. Платонов.

ЛУПЦЮЙ СВІЙ СВОГО, з монографії М. Худякова «Нариси з історії Казанського ханства»

Існування в Казані політичних партій було вперше вказане Г. Перетятковичем: «У різний час

перевагу мали в Казані різні партії: спочатку партія ногайська, потім московська, потім партія

шибанських татар з князем Ураком на чолі; проте незабаром більшість цієї партії, обурена

пограбуваннями і вбивствами шибанського царя Мамука відходить від нього і об’єднується з

російською партією, і російський претендент знову вступає на казанський престол. Після цього

боротьба починається вже між кримською партією і московською; боротьба ця йде із змінним

щастям і, нарешті, завершується розгромом Казані і приєднанням Казанського царства до Росії».

Партійне розшарування мислилося переважно лише у сфері зовнішньої політики, і причини

розшарування абсолютно не піддавалися поясненню. Перетяткович говорив: «Серед казанської

аристократії знаходилися представники найрізноманітніших партій, окрім однієї – яка мала б на

увазі і переслідувала б інтереси самого Казанського царства».

Перетяткович також відзначив, що «коли Юсуф (ногайський) запропонував Ізмаїлу взяти участь в

цьому поході (проти росіян в 1553 р.), то останній і цього разу відмовився, мотивуючи відмову

відмінністю в торгових вигодах своїх і Юсуфа, котрий торгував в Бухарі, тоді як він вів торгівлю в

Москві».

Партійне розшарування не може бути пояснене іншими мотивами, наприклад, становою

відмінністю обох партій. Насправді, обидві партії були однаковими за своїм складом, і

переважаючу роль в обох грали князі, тобто крупні капіталісти. Обидві партії були торговими, і

одна з них була пов’язана з російським ринком, а інша – з східним. Обидві партії прагнули до

збереження мирних стосунків з Росією, і східній партії не можна приписувати постійного бажання

вести наступальну війну проти росіян.

У 1495, 1546 і 1551 рр., під час переходу влади в руки східної партії, розриву з Росією не сталося.

Обидві партії дбали про свою особисту вигоду, і в цьому відношенні Перетяткович має рацію,

кажучи, що серед казанців була відсутня партія, яка переслідувала інтереси «самого Казанського

царства» як єдиного цілого. Однак розуміти ці слова так, ніби казанці піклувалися лише про

вигоду іноземців, звичайно, не слід.

РАХУНОК ПЕТЕРБУРЗЬКИМ КАЦАПАМ, зі спогадів Є. Міллер-Лозинської «Одна сім’я на

рубежі століть»

До Одеси ми виїхали всією сім’єю, зупинилися в готелі «Кримський», де постійно жив брат

Соломії Іванівни Лозинської, матері дядька Володі, який не виїжджав з Кишинева ... після смерті

сина. Її брат Георгій Іванович Перетяткович був професором російської історії в

Новоросійському/Одеському університеті. Через декілька днів ми переїхали на дачу на

Хаджибейський лиман.

Дачі нас уразили своєю примітивністю – грубо вибілені будиночки без санітарії у великих

абрикосових садах. Недолік був той, що в кожному саду було по декілька дач.

Дуня не могла одна справитися з роботою, і узяли куховарку, красиву, повну, високу стару

Матвіївну, яка себе називала «миколаївський солдат», тому що свого часу була, під час якогось

походу, маркітанткою при армії. Вона нас полюбила і гордилася петербурзькими панами.

І ось молочниця-штундистка подала рахунок: «Петербурзьким кацапам». «Ах ти штунда проклята,

як ти смієш, мій пан у губернатора обідає! Перепиши». Новий рахунок був: «Московським

панам».

Ми, діти, гордилися своїм столичним походженням, потішалися над одеською вимовою, її

перейняти не могли, проте почали заради потіхи вживати одеські вирази, котрі нам строго

заборонили.