дивився з далекого неба і сяйвом срібла одягав і землю, і людей, і бажання їх, і

марення...

БІЛЬШЕ СМАКУ, з листа В. Короленка Д. Айзману від 15 березня 1901 р.

Полтава

Милостивий государ.

«Алтин» – принаймні у такому вигляді – не піде. Задум хороший, в історії художника є риси

цікаві, але виконання «залишає бажати дуже багато чого». ...Може бути, що в якомусь одеському

гуртку колись були в ходу такі слівця і обороти, але на звичайного читача це справить дивне

враження. І справа не в одних окремих виразах.

...Коротше кажучи, на мою думку, над оповіданням треба попрацювати. У задумі, а подекуди і у

виконанні Ви все-таки значно посунулися проти перших оповідань, але – простоти, простоти

більше і – смаку.

Бажаю усього хорошого

Вол. Короленко.

P.S. Заголовок я б теж змінив.

ГІРШЕ ЗА МАТЮКИ, з листа А. Горького Д. Айзману від 21 листопада 1904 р.

Чисто особисте зауваження: органічно не виношу слів «єврейчик» і «жид». Для мене це гірше

матюків.

НАДИХНУЛИ ВИ, з листа Д. Айзмана А. Горькому від 29 листопада 1906 р.

Коли я писав мою п’єсу, я відчував, що надихнув мене Максим Горький. Без нього «Терновий

кущ» або не був би написаний зовсім, або вийшов би значно слабкішим...

Вже після відправки п’єси Вам і в Берлін я зробив в ній декілька поправок, – невеликих, але

місцями дуже істотних.

АЙЗМАН МЕНІ ЦІКАВИЙ, з листа А. Горького О. Амфітеатрову від 29 (30?) листопада 1906 р.

Капрі

Дорогий Олександре Валентиновичу!

Будьте ласкаві, скажіть Давиду Яковичу, щоб він послав рукопис свій мені – Неаполь, Капрі, – тут

скоро буде П’ятницький, і я йому, негайно, передам п’єсу. А тим часом і сам прочитаю, бо цікавий

мені Айзман.

А доки – тисну руку. Кланяюся дружині і усім близьким вашим.

ЧУДОВА П’ЄСА, з листа А. Горького І. Ладижникову в листопаді 1906 р.

А[йзман] написав чудову п’єсу з побуту євреїв-революціонерів. Робота – яскрава, подій – скільки

завгодно, четвертий акт – озброєне повстання. ...Характери – дивні, взагалі, це велика річ, з

високим підйомом.

ПОРІВНЮЮТЬ З ШЕКСПІРОМ, з листа Г. Ахматової С. фон Штейну від 13 березня 1907 р.

Напишіть, якої у Вас в гуртку думки про Давида Айзмана. Його порівнюють з Шекспіром, і це

мене бентежить. Невже будемо ми сучасниками генія?

ЗРАДИВ СТИЛЮ, з рецензії Б. Бугрова «Айзман Давид Якович»

Залишаючись в цілому вірним реалістичним традиціям (хоча і не без домішок натуралістичних

тенденцій у відтворенні жахів навколишньої дійсності), тяжіючи до поглибленого психологічного

конфлікту, Айзман в той же час не цурався піднесених лірико-патетичних інтонацій, всіляко

підкреслював авторський суб’єктивний початок.

У пізніших повістях і оповіданнях ці риси його стильової манери посилилися: замість

об’єктивного, хоча і ліризованого, викладу, замість виразних предметних деталей, спрямованих до

психологічної характеристики персонажів, він все частіше удавався до різких, несподіваних

«перебивань» сюжетних побудов, до просторових авторських відступів публіцистичного плану,

витриманих в однотонному абстрактно-символічному дусі.

ЗБИВСЯ НА ЕРОТИКУ, з статті С. Венгерова «Айзман Д. Я.»

Новим белетристичним матеріалом в перших оповіданнях Айзмана стала психологія єврея-

емігранта, який добре влаштувався на культурній чужині, і якого, проте, в силу глибоко

сприйнятого демократичного світогляду, нездоланно тягне назад до темної, некультурної Росії, до

роботи на користь мужика і незаможного взагалі. І не лише інтелігента тягне назад до країни

погромів, але і над простим євреєм-емігрантом владарювання батьківщини нездоланне. В той же

час, А. висміював жалюгідних представників єврейської буржуазії. Кумедні жаргонізми російсько-

єврейської мови деяких героїв «Чорних днів» надали їм своєрідної колоритності.

Подальша літературна діяльність Айзмана не була кроком вперед. Його нові оповідання не

позбавлені талановитості, зовнішньої ефектності і цікавості, але в них більше гонитви за

принадністю, ніж справжнього мистецтва і справжньої краси. З’явилася невпинна гонитва за

мелодраматичними ефектами. Прямо десятками нагромаджує автор згвалтування, божевілля,

вбивства і самогубства. Під різними причинами, то як зображення еротоманії і німфоманії, то як

епізоди погромів і поліцейського свавілля, підноситься і порнографія. Загалом, А. втратив

простоту, і написане ним вражає надзвичайною збудженістю.

ПЛЕСКАВ ПАРИЖ, з нарису А. Шахлієвича «Як пройти до Латинського кварталу?»

П’єси Давида Яковича приносять йому воістину європейську славу. У 1906 році Айзман знову в

Парижі: ставить «Тернового куща» в одному з паризьких театрів. До цього він поперемінно живе

то в Петербурзі, то в Одесі.

...Латинський квартал – один з символів Парижу, а наш драматург-одесит, погодьтеся, був трохи і

парижанином. В усякому разі, він з повним правом міг сказати:

– Мені плескав Париж!