відвели під неї порожню каюту. Хворі у мене є, проте, на щастя, поки доводиться лише бинтувати
пальці, давати хіну тощо.
Потім ми склали список всієї наявної провізії. Взагалі, справи для мене знаходяться, і я цьому
дуже рада. Поки холод не дає себе відчувати. Де саме зимуватимемо, поки невідомо – залежить від
того, куди вдасться проскочити. Цікавого має відбутися, мабуть, маса.
Прощайте, мої дорогі, милі, як я буду щаслива, коли повернуся до вас.
Ваша Міма.
ЧАСТО ЗАГОВОРЮЮСЯ, з запису Г. Брусилова в вахтовому журналі від 3 березня 1913 р.
Ходити і рухатися зовсім не можу, на тілі у мене пролежні, часто заговорююся; був час, коли
побоювалися, що я зовсім не встану, і зробили список документів, які зберігаються у мене.
2 березня мене винесли на стільці на лід, потім поклали і обнесли навколо судна і палубою.
МИ ОБИДВА – НЕРВОВО ХВОРІ, з щоденникового запису В. Альбанова
Мені здається, що ми обидва були нервовохворими людьми. Невдачі з самого початку експедиції,
поголовні хвороби зими 1912-13 року, важке сьогодення і грізне невідоме майбутнє з неминучим
голодом попереду, все це, звичайно, створило... обстановку нервового захворювання.
...Жодної хвилини не пошкодувала вона (Жданко Є. – авт.), що «пристала», як ми говорили, до
нас. Коли жартували на цю тему, вона сердилася. І коли накривала стіл для прощального обіду,
приклала всіх зусиль, аби капітан і штурман розталися дружньо.
ЖІНКА НА ЧОВНІ, з нарису Г. Черненка «Таємниці Арктики»
У 1912 році в Арктиці виникла незвичайно складна льодова обстановка. На біду, дружні відносини
між членами екіпажу, які панували до того на човні, почали псуватися. Особливо серйозно
посварилася начальник експедиції Брусилов і штурман Альбанов. Прямо про це не говорили,
проте однією з «винуватиць» сварки стала Ермінія Жданко, до якої обидва були не байдужі.
Весною 1914 р. Альбанов звернувся до Брусилова за дозволом покинути шхуну. Бо мав намір
пішки дійти до Землі Франца Йосипа, де на мисі Флора сподівався знайти базу давньої англійської
експедиції. Напевно, там могли зберегтися продовольчі запаси, настільки потрібні експедиції.
Несподівано до Альбанова вирішили приєднатися ще тринадцять чоловік. Йшла, таким чином,
більше половини команди. Брусилов не заперечував, і це було розумно. Продовольство
закінчувалося, і для тих, хто залишався, харчів могло вистачити на більший термін.
...Шлях доводилося розчищати сокирами і гарпунами. Пройшли понад 300 кілометрів. І ось,
нарешті, 22 червня на південному сході побачили різку сріблясто-матову смужку. Це була
довгоочікувана земля!
Проте радість виявилася передчасною. Саме тут, на цьому етапі, основна частина подорожніх
загинула. Одні померли від хвороб, інші – від виснаження, треті – втонули. До мису Флора
дісталися лише двоє – Альбанов і матрос Олександр Конрад. На мисі і справді вони знайшли
хатини англійської експедиції, а також запас продовольства.
ДОПОМІГ... СОН, зі спогадів В. Альбанова
Йшли ніби в забутті, механічно переставляючи ноги і налягаючи грудьми на лямки.
...Бачу я (уві сні – авт.), ніби йдемо ми льодом по великому полю, як йшли вчора, і, звичайно,
тягнемо за собою свої нарти. Попереду стоїть великий натовп людей, про щось між собою жваво
розмовляють, мабуть, когось чекають і дивляться в той бік, куди ми тримаємо шлях.
Ні подорожні, ні натовп зустрічі не здивувалися. Неначе випадок був звичайним і рядовим.
Підішли ближче, питаю, про що це присутні так жваво говорять і кого чекають.
Мені указують на худенького, сивого дідка, який виходив в цей час із-за торосів, і говорять, що це
провісник, або ясновидець, який дуже вірно завжди передбачає майбутнє.
...Під враженням цього сну я був так радісно настроєний, що від вчорашнього похмурого настрою
не залишилося й сліду. Жодної хвилини я не сумнівався, що це віщий сон.
Я був переконаний, що рано чи пізно, а ми повинні дістатися землі. Дуже яскраво я пам’ятав той
сон, дуже сильне враження справив він на мене.
Цей сон, зі всіма його найдрібнішими подробицями, не виходив у мене з голови всю дорогу, аж до
мису Флори. У скрутні хвилини я, крім своєї волі, згадував заспокійливе передбачення старого.
В ГОНИТВІ ЗА АРКТИЧНИМИ РЕКОРДАМИ, з статті М. Вєхова «Трагедія шхуни «Свята
Ганна»
Мені складно міркувати про кваліфікацію екіпажу, однак, мабуть, досвідом мореплавання в
полярних широтах володіло небагато. Подібно до безлічі інших експедицій того часу до Арктики,
котрі трагічно завершилися, ця була складена суцільно з дилетантів, а її керівництво було
окрилене ідеєю «встановлення арктичних рекордів».
ЩО Ж СТАЛОСЯ НАСПРАВДІ, з дослідження Д. Алексєєва і П. Новокшонова «Пасажирка»
Після повернення до Росії Альбанов віддав матері Брусилова виписку з суднової книги, яку вона
згодом передала до музею Арктики. А ось Конрад всіляко уникав зустрічей з родичами Жданко і
Брусилова...
Цікавий наступний епізод. У тридцяті роки брат Брусилова, Сергій, перебуваючи в
Архангельську, розшукав Конрада. Після розмови з ним він дійшов твердого переконання, що на
«Св. Ганні» розігралися трагічні події, які Альбанов і Конрад мали всі підстави приховувати.
КРАЄЧОК ЗАВІСИ ПІДНЯТО, з повідомлення журналу «Діскавері» «Знайдено сліди полярної
експедиції Георгія Брусилова»
На одному з островів архіпелагу Земля Франца-Йосипа російські вчені виявили сліди полярної
експедиції Георгія Брусилова. виявили людські останки, клапті одягу, столову ложку з ініціалами
«П.С.», саморобні окуляри з темно-зеленого скла, годинники та інші предмети, про які згадував
штурман експедиції Валеріан Альбанов у своєму щоденнику.
Дослідники вважають, що всі ці речі належали члену команди «Святої Ганни» Павлу
Сміреннікову і саме його ініціали написані на ложці.
ВІДКРИТТЯ НАОСЛІП, бувальщина
Як встановив В. Ю. Візе, експедиція Г. Л. Брусилова