class="book">НАЙВИДАТНІШЕ ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЯГЕННЯ ПОВОЄННОГО ЧАСУ, з статті «Гофман

Роалд» на nit.kiev.ua

У 1965 р., намагаючись знайти пояснення несподіваної реакції, виявлений Вудвордом при синтезі

вітаміну В , Вудворд і Гофман відкрили закони, засновані на квантовій механіці, які дозволяють

12

передбачати, чи будуть продуктивними реакції для визначених комбінацій хімічних реагентів.

В основі закладена відома з 70-х років минулого століття ідея про те, що система прагне прийняти

таку конфігурацію, при якій її енергія була б мінімальною. Якщо з’єднання, що утворяться, мають

енергію меншу, ніж вихідні реагенти, то реакція протікає при заданих атмосферних умовах (тиску

і температурі). Якщо ж продукт реакції знаходиться на більш високому енергетичному рівні, ніж

сума індивідуальних вихідних з’єднань, то така реакція не відбудеться.

…Закони Вудворда-Гофмана забезпечують можливість математичного передбачення, чи буде

визначена хімічна реакція підтримувати передбачувану симетрію і відповідно чи буде

утворюватися продукт з міцнішим зв’язком і більш високою стабільністю, ніж вихідні реагенти.

…Відкриття отримало широкий резонанс і було визнано найвидатнішим теоретичним

досягненням після другої світової війни. Через простоту формулювань і відсутності необхідності

застосовувати складну комп’ютерну обробку вони широко використовуються в практичній

медицині і промисловості.

– Концепції граничних орбіт і збереження орбітальної симетрії розширили межі розуміння

взаємодії молекул при їхньому зіткненні, – відзначила Інга Фішер-Хялмарс, член Шведської

королівської академії наук, у своїй промові на презентації лауреатів. – У результаті Вашої

теоретичної роботи з’явилися нові, величезної значимості можливості для планування хімічних

експериментів.

Після одержання Нобелівської премії Гофман зацікавився взаємозв’язком структури і реакційної

здатності неорганічних і металоорганічних з’єднань, від маленьких двохатомних комплексів до

кластерів, що включають кілька атомів перехідних металів.

Використовуючи молекули, які складаються з металл-лігандних фрагментів, Гофман також

досліджував утворення кластерів і геометрію олефін– і поліен-металокарбонільных комплексів.

Передвіщені ним структури нових типів тришарових і порфирінових «сандвічів» синтезували інші

дослідники.

НЕ ДУРНІШІ ЗА ІНШИХ, з розвідки О. Стахова «Під знаком золотого перетину»

Мене завжди дивував «менталітет» представників слов’янської (російської, української,

білоруської) науки. Протягом декількох сторіч повторюється та сама історія – всілякими засобами

принизити наукові досягнення власних, слов’янських талантів, довести їх до інфаркту, жахливої

старості чи загибелі і тільки після їхньої смерті раптом почати згадувати, якими ж геніальними

вони були.

Так було з Миколою Лобачевським, якого офіційна академічна наука Росії у свій час піддала

осміянню. Геніальний геометр помер ледь не невдахою у своїй країні, тоді як завдяки Гаусу за

рубежем він був визнаним за життя.

Так само було з геніальним хіміком Дмитром Менделєєвим, якого у свій час не обрали академіком

Російської академії наук. Хто зараз пам’ятає тих «академіків», котрі проголосували проти ? А

Менделєєва пам’ятають усі.

Відомо, що українська наука за всі роки свого існування не зростила у своїх рядах жодного

лауреата Нобелівської премії. В той же час багато вихідців з України за рубежем чомусь стали її

лауреатами (Абрахам Ваксман, Ілля Мечников, Шмуель Агнон, Семен Кузнєцов, Роальд Гофман,

Георгій Шарпак).

Чому складається така ситуація? Слов’яни що – дурніші за інші нації?

Напевно, вся справа у ставленні до талантів.

БІДА, ЩО МИ НЕ ДОПИТЛИВІ, з інтерв’ю О. Пахолко «Семеро вихідців з України здобули

Нобелевські премії. Як громадяни інших країн»

Семеро наших земляків здобули престижні нагороди i світове визнання. Щоправда, як

громадяни iнших країн. Хто ж вони, цi славетнi й малознанi в Українi українцi? Про це

говорить автор книжки «Успiшнi українцi» Вiталiй Аблiцов.

– Треба зрозумiти, що значить «наш лауреат». Примiром, коли в Росiї Горбачову присуджували

Премiю миру, росiяни склали свiй список лауреатiв i вирiшили, що для такої великої країни 18

лауреатiв замало. I тодi знайшли принцип, за яким цю кiлькiсть можна збiльшити, – тобто

«своїми» вони назвали всiх, хто народився на територiях, якi хоч колись входили до складу Росiї.

Тому в їхньому списку опинилися фіни, поляки, англійці й... усi євреї.

Нам такi притягнутi за вуха лауреати не потрiбнi. Наш головний критерiй вiдбору українцiв-

нобелiатiв: своїм лауреатом вважати людину, яка народилася на етнiчних українських землях i

називається українцем. Цей принцип схвалив академiк Микола Жулинський. Ось таким чином ми

нарахували сiмох українцiв – нобелiвських лауреатiв.

…Бiда наша, що ми не допитливi, нiчим не цiкавимося i нiчого не хочемо знати. За 14 рокiв ми

жодного разу не запросили до нас наших лауреатiв, не виявили нiякого зацiкавлення ними. Ми їх

просто iгноруємо, навiть тих, що, здобувши славу, не забули свого корiння.