ЄЖИ ЛЄЦ Станіслав

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Письменник-сатирик, поет, афорист, перекладач.

З дворянської родини. Батько, Бенон де Туш-Летц, – барон.

Народився 6 березня 1909 р. в м. Лемберзі Австро-Угорської імперії (нині – м. Львів,

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 7 травня 1966 р. в м. Варшаві Польської Народної Республіки (нині – Республіка Польща).

Похований на військовому цвинтарі «Повонзки».

Закінчив Львівську євангельську школу (1927), навчався в Львівському університеті.

Працював аташе з питань культури політичної місії Польської Республіки у Відні (1946-1950).

Учасник Другої світової війни.

Кавалер Кавалерського Хреста ордена «Відроджена Польща».

Друкувався в газетах «Популярний щоденник», «Солдат в бою», «Вільний народ», журналах

«Варшавський цирульник», «Скамандр», «Шпильки».

Як літератор дебютував в літературному додатку до газети «Ілюстрований щоденний кур’єр»

віршем «Весна» (1929).

Є.-Л – автор поетичних книг «Кольори» (1933), «Прогулянка циніка», «Польовий блокнот»

(обидві – 1946), «Життя – це фрашка» (1948), «Нові вірші» (1950), «Єрусалимський рукопис»

(1956), «Насміхаюся і питаю про дорогу» (1959), «Авелю і Каїну» (1961), «Оголошення про

розшук» (1963), «Поеми, готові стрибнути» (1964).

Перу нашого земляка також належать серія збірників афоризмів «Непричесані думки».

Перекладав І. Гете, Г. Гейне, Б. Брехта, К. Тухольського.

Що стосується особистого життя, то наш земляк ще дитиною втратив батька; номер журналу

«Нахили», співвидавцем якого він був, конфіскувала поліція; вірш «Плакат» зазнав цензури; іншим разом, аби уникнути арешту, виїхав до Румунії.

Серед друзів та близьких знайомих Є.-Л. – Л. Пастернак, Ю. Тувім, Ч. Мілош, Т. Бреза, Є.

Путрамент, Є. Заруба та ін.

***

ОХОПИТИ СВІТ

, з поетичного кредо С. Єжи Лєца

Я мав намір своєю творчістю охопити світ. Це завдання мені ускладнили, розширивши його

ескападами в космос.

ТЕ, ЩО ХВИЛЮЄ, з перекладацького кредо С. Єжи Лєца

Я перекладаю зазвичай лише твори, котрі сповнені думок, які мене хвилюють.

БУВ У ПІДПІЛЛІ, з автобіографії С. Єжи Лєца

Під час окупації я прожив у всіх тих формах, які дозволяв той час. 1939-1941 рр. я провів у Львові, 1941-1943 рр. – в концтаборі під Тернополем.

У 1943 році, в липні, з місця, де на мене чекав розстріл, я втік до Варшави, де працював

конспіративно редактором військових газет Гвардії Людової і Армії Людової на лівому і правому

берегах Вісли.

Потім пішов до партизанів, що билися в Люблінському воєводстві, після чого воював у рядах

регулярної армії.

НАЙЛІРИЧНІША З МОЇХ КНИГ, зі спогадів С. Єжи Лєца

Ці вірші («Єрусалимський рукопис» – авт.), завершені у середині 1952 року, з різних причин

пролежали в ящику письмового столу аж до 1956 року. Я знаю, що найліричніша з моїх книг.

Кожен випущений том є, принаймні для мене, через певний час мовби твором іншої людини, який,

– не соромлюся в цьому зізнатися – читаєш деколи навіть з цікавістю. Тоді тобі відкриваються

якісь нові деталі і у віршах, і між рядків.

РОЗМОВЛЯЮЧИ З САМИМ СОБОЮ, зі спогадів С. Єжи Лєца

Ці вислови («Непричесані думки» – авт.) несуть на собі відбитки пальців нашої епохи. Якби

варшавські кафе зачинялися на дві години пізніше, «думок» було б відсотків на 30 більше.

Як і фрашка, «непричесана думка», виникає відразу ...у формі найлапідарнішої прози. Можна б, у

крайньому випадку, назвати це конденсуючою епіграмою. Проте ні! Тоді б відчувалася

трудомісткість роботи, рима і ритм обмежили б свободу непокірної думки. Звідси так багато

непорозумінь, що трапляються з нашими авторами фрашок, які часто насильно прагнуть

заримувати те, про що подумали.

«Непричесані думки» записувалися в кафе, в трамваях, в парках, ба! – навіть в клубі літераторів.

Взагалі, я завжди мислив таким чином, лише природжена скромність не дозволяла зважитися на

те, щоб записувати, а, тим паче, публікувати ці мої «непричесані думки».

Це розмови з самим собою можна було б визначити як спробу охарактеризувати явища нашої

дійсності.

З ПРІРВИ – ВГОРУ, з творчого заповіту С. Єжи Лєца

Був у моєму житті такий період занепаду, який досі є стартовим майданчиком моїх найсміливіших

звершень. Коли я відчуваю себе особливо втомленим від турбот, то подумки повертаюся до цієї

прірви, аби сила давнього падіння знов виштовхнула мене вгору.

Який там з мене філософ? Адже у мене відсутня будь-яка теоретична підготовка в цій галузі, хоча

існують, втім, і мужики-філософи. Але я дуже недовго носив мужицьку сірячину. Мабуть, це

розчленовування моєї творчості на філософію, лірику і сатиру пахне педантизмом професійно-

критичного розбору.

Поезія має різноманітний вигляд. У ній є все, а точніше – все має бути. І кожен знаходить в ній те, що шукає. Хіба що в ній, справді, не можна нічого знайти.

Дехто дотримуються думки, що авторові найважче оцінити самого себе. Якщо це правда, то лише

частково, бо якщо автор до чогось прагне, то може перевірити, якою мірою він наблизився до

поставленої ним (чи епохою) мети. А якими він скористається мірами і вагами, це знову ж таки

визначається його відчуттям часу і перспективи.

І СЛОВО МОЖЕ БУТИ КЛЯПОМ, афоризми С. Єжи Лєца

А може бог вибрав мене атеїстом?

Віддаю перевагу напису «вхід заборонений» напису «виходу немає».

Все в руках людини, тому їх треба часто мити.

Деякі народні трагедії йдуть без антрактів.

Жити – шкідливо для здоров’я. Хто живе – той помирає.

Завжди знайдуться ескімоси, які розроблять керівництво для жителів Бельгійського Конго, як

поводитися під час сильної спеки.

І слово може бути кляпом.

Іноді диявол мене спокушає повірити в бога.

Іноді жорстка позиція є наслідком родимця.

Існують дальтоніки,