ЗУБРИЦЬКИЙ Денис Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: галицько-російський.

Історик, архівіст, бібліограф, етнограф, фольклорист, перекладач. Псевдонім – Денис Венява.

З дворянської родини.

Народився в 1777 р. в с. Батятичах Жолковського округу Австрійської імперії (нині – Кам’янсько-

Бузький район Львівської області України).

Помер 4 (16) січня 1862 р. в м. Львові Австро-Угорщини (нині – адміністративний центр

однойменної області України). Похований на місцевому Личаківському цвинтарі.

Закінчив Львівську гімназію (1795).

Був чиновником Бржозовського магістрату (1795-1809), перекладачем місцевого суду (1809-

1812), юстиціарієм низки округів (1812-1829), префектом Старопігійської друкарні (1830-1842).

Член львівського Ставропігійського інституту (1829).

Член Імператорської академії наук (1856).

Член-кореспондент археографічної комісії при міністерстві народної освіти Росії (1842).

Член Краківського товариства наук (1861).

Почесний член Київської тимчасової комісії по розбиранню древніх актів (1844).

Почесний член Товариства історії старожитностей російських при Московському університеті

(1846).

Кавалер російської Великої золотої медалі для іноземців (1816).

Друкувався в журналах «Киянин», «Пілігрим», «Вісник Південно-Західної і Західної Росії»,

«Москвитянин», «Iahrbucher fur slawische Literatur, Kunst und Wissenschaft», «Бджола», «Журнал

міністерства народної освіти», «Акти Західної Русі», «Читаннях Московського товариства історії і

старожитностей російських», календарі «Pielgrzym Lwowski – Der Pilger».

Як літератор дебютував статтею «Оuprawie koniczyny, rada dla pospolitego roluika» (1819).

Потім настала черга наступних доробків: «Die griechisch-katholische Stavropigialkirche in Lemberg

und das mit ihr vereinirte Institut» (1830), «Historyczne badania o drukarniach Rusko-Slowianskich w Galicyi» (1836), «Нарис з історії руського народу і церковної ієрархії в тому ж королівстві» (1837),

«Хроніка міста Львова» (1844), «Учбові і літературні заклади Львова» ( 1841), «Критико-історична

повість тимчасових років Червонної або Галицької Русі» (1845), «Початок Унії», «Die ruthenische

Frage in Galizien von einem Russinen» (обидва – 1848),»Анонім гнезненський та Іван Длугоша»

(1855), «Галицька Русь в XVI сторіччі» (1862).

Основною працею З. вважається тритомна «Історія галицької Русі» (1852-1855). Останній том

австрійська влада на певний час вилучила з обігу.

Переклав «Агрономію» Бургера (1821-1822), «О uprawie koniczyny, rada dla pospolitego rolnika»

(1821), «Nauka robienia i ustanowienia tak zwanych Tholardowskich konduktorow slomianych od

piorunow i gradu» (1825), «О uprawie lnu, rzecz dla Galicyjskich gospodarzy» (1829).

Левову частку своєї величезної бібліотеки наш земляк подарував Ставропігійському інститутові

1829() і Львівському університетові (1832).

Серед друзів та близьких знайомих З. – М. Погодін, І. Гушалевич, Т. Леонтович, С.

Головацький, О. Бодянський, І. Григорович, В. Малиновський, А. Майков та ін.

***

ПЕРОМ І ЗБРОЄЮ

, з політичного кредо Д. Зубрицького

Захищати границі святої Русі пером або зброєю скільки стане сил

НЕЩАДНО – ДО КРЕЩЕНДО-ДЕКРЕЩЕНДО, з листа Д. Зубрицького М. Погодіну від 5 (17)

травня 1852 р.

Чисто-російську мову підозрюють у нас як симпатизування Московщині. Найтихіший і

покірливий журнальчик «Галицька Зірка» одержав напучення, щоб не насмілювався вживати

московських слів під страхом заборони. Якось редактор написав в одній статті російськими

буквами слова «крещендо декрещендо»; раптом перекреслила їх цензура як московську

потворність, насилу встиг бідний редактор довести, що це не московські, а італійські музичні

слова.

Цензор не знає ні російської, ні церковної мови, лише щось мужицько-польсько-російського

наріччя, начальство строго повеліває йому слідкувати за мовою, а крім того є у нас багато неуків і

шахраїв галицьких русинів, які для своєї особистої користі зраджують народному благу, – і ось

наше становище.

СМЕРТЬ ЗАБАРИЛАСЯ, з листа Д. Зубрицького одному з друзів

Я зберіг собі з моїх статків на старість лише стільки, скільки б вистачило до моєї смерті. Проте я

помилився в своїх розрахунках із смертю і пережив термін, призначений мною.

Засоби виснажилися, а смерть не хоче мене брати.

СУПЕРЕЧЛИВА ПОСТАТЬ, з довідки П. Скрипника «Зубрицький Денис Іванович»

За політичними поглядами Д. Зубрицький – палкий прихильник кріпацтва та самодержавства в

особі імп. Миколи I. Українську мову вважав «мовою пастухів», якою не можна розвивати ні

науки, ні літературі. Заперечував факт існування українського народу як такого. Водночас своїми

працями завдав нищівного удару по польській історіографії, яка намагалася довести, що Галичина

була споконвічно польською землею.

Виявив себе як архівіст, упорядкував низку львівських архівів. У своїх працях спирався виключно

на матеріали, які не були досліджені. Започаткував в Україні розвиток археографії, сфрагістики,

геральдики та інших спеціальних історичних дисциплін.

ВІД ПОЛОНОФІЛЬСТВА ДО РУСОФІЛЬСТВА, з автореферату дисертації І. Орлевич

«Діяльність Львівського Ставропігійського Інституту (кінець XVIII – 60-і рр. ХІХ ст.)»

Радикальні реформи у видавничій справі Ставропігії були пов’язані з діяльністю Д. Зубрицького,

який обіймав посаду префекта друкарні у 1830-х рр. Він надав роботі Ставропігійській друкарні

комерційного характеру, орієнтованого на потреби існуючого книжкового ринку. У цей час поряд

із релігійною почала видаватися світська література (підручники, словники, літературні твори

тощо).

...Найяскравішою постаттю Інституту у той час був Денис Зубрицький. Саме прихід Д.

Зубрицького до Ставропігії, знайомство з багатим архівом цієї установи визначили його

формування як самобутнього історика України. Щоправда, у своїх національних поглядах Д.

Зубрицький, як і чимало інших українських інтелігентів того часу, послідовно пройшов еволюцію

від полонофільства – через українську орієнтацію