Троцький»

показує глибину його морального і політичного падіння.

ЖАЛЮГІДНИЙ ШЕФ-ЗРАДНИК, з розвідки Р. Іванової та І. Кузнєцова «На шляхах до істини»

Найбільшу популярність К. Радеку, який постійно друкувався в «Правді», «Вістях», журналі «За

кордоном», здобула його книга «Портрети і памфлети», видана в 1927 р. У ній, окрім нарисів про

Леніна, Свердлова та інших державних діячів, ще можна було прочитати і про Троцького. Проте в

двотомнику, що вийшов під тією ж назвою 1934 року, вже сильною мірою виявився вплив культу

особи Сталіна. Нарис про Троцького знятий, зате з’явився інший, пронизаний нестримними

дифірамбами на адресу вождя, – «Архітектор соціалістичного суспільства». Славослів’я в адресу

«творця всіх наших перемог» досягла у К. Радека апогею саме в цьому творі.

І надалі без вихваляння «великого архітектора соціалізму» не виходить нічого з-під пера цього

публіциста.

...21 серпня 1936 р. в «Вістях» ...К. Радек вимагав ухвалити смертний вирок у справі Зинов’єва –

Каменєва та всім до неї причетним...

За іронією долі цей один з останніх фейлетонів К. Радека з’явився на газетній шпальті поруч з

свідченнями Каменєва, котрі перетворювали його, Радека, на одного з членів змови. Менш ніж

через місяць Радека заарештували, а 25 січня газета «Вісті» за підписом К. Вольського друкує

фейлетон «Жалюгідний шеф-зрадник».

НЕ ТАКИЙ СТРАШНИЙ, зі спогадів Б. Єфімова «Дотепність не врятувала»

На мій погляд, якщо ми хочемо знати своє минуле, якщо нам не байдужа наша історія, то ми

повинні знати і згадувати людей, котрі залишили в цій історії свій слід. Знати і пам’ятати про

людей не лише «хороших і різних», але й про просто різних. Навіть якщо вони були не зовсім

хороші.

Чи був Карл Радек хорошою людиною? Не знаю. Але те, що це була людина неабияка, помітна, цікава, обдарована – в цьому у мене немає сумніву. ...Я переконаний, що Радек не вірив ні в Бога, ні в біса, ні в Маркса, ні в світову революцію, ні в світле комуністичне майбутнє. І думаю, що він

прилучився до міжнародного революційного руху виключно тому, що він давав йому широкий

простір для природжених якостей бунтаря, шукача гострих ситуацій і авантюр.

...Якось Радек побачив мій дружній шарж на нього, надрукований в газеті «Червона зірка». І, сміючись, сказав мені з легким польським акцентом:

– О, я у вас зовсім не страшний.

– Я й не думав зображати вас страшним, Карле Бернгардовичу, – відповів я.

І, справді, Карл Радек був зовсім «не такий страшний», яким був страшним той час, в якому йому

довелося загинути.

УДАРИВСЯ ГОЛОВОЮ ОБ ПІДЛОГУ, з акту про смерть К. Радека від 19 травня 1939 р.

При огляді трупу ув’язненого Радека К. Б., виявлено на шиї синці, з вуха і горла тече кров, що є

результатом сильного удару головою об підлогу. Смерть сталася в результаті нанесення побоїв і

задушення з боку ув’язненого троцькіста Варежникова, про що і склали цей акт.

ВБИВСТВО ЗАМОВИВ СТАЛІН, з довідки І. Сєрова від 29 червня 1956 р.

Цілком таємно

Радек і Сокольников після засудження серед своїх сусідів по камері стали стверджувати про свою

невинність і про інсценування всього процесу. Поза сумнівом, це й призвело до того, що в травні

1939 року було ухвалено рішення про їх «ліквідацію». Наявні в архіві КДБ документальні дані

свідчать про те, що вбивство Радека і Сокольникова здійснювалося під керівництвом Берії і

Кобулова відповідно до спеціально розробленого плану.

Виконання цих актів було покладене на працівників 2 відділи НКВС СРСР – ст.

оперуповноваженого Кубаткіна, оперуповноваженого Шарка і спеціально підібраних людей з

числа заарештованих, яких таємно ввезли для виконання завдання до Верхньоуральської і

Тобольської в’язниць, де перебували Радек і Сокольников.

...Наперед підготовлене вбивство було потім оформлене як результат бійки. …Незабаром після

цього, як сталося вбивство ув’язнених Радека і Сокольникова, Кубаткін і Шарок, котрі працювали

до цього рядовими співробітниками апарату НКВС, були призначені: Кубаткін – начальником

Управління НКВС Московської області, а Шарок – заступником наркома внутрішніх справ

Казахської РСР.

Голова Комітету державної безпеки

при Раді Міністрів СРСР І. Сєров.

НЕХАЙ ПОВИБРИКУЮТЬ, з роману А. Рибакова «Страх»

Сьомого липня 1935 року Сталін головував на пленумі Конституційної комісії.

Головні доповідачі – Бухарін і Радек – автори основного проекту нової Конституції. Але, звичайно, виступатимуть й інші. А як же! Увійдуть тепер до історії як «батьки Конституції».

Конституція має забезпечити народові всілякі свободи, найбільші в світі права, повне рівноправ’я

громадян, найдемократичнішу в світі виборчу систему, найсправедливіше в світі правосуддя...

Так вони, Бухарін і Радек, пустували. Навіть ВІН не чекав від них такої прудкості. Перевершили

найдемократичніші в світі конституції. Наївні люди. Сподіваються такою Конституцією

забезпечити себе, забезпечити собі спокійне існування на перших порах, а потім і «конституційну»

заміну влади. Ідіоти! Ця Конституція потрібна ЙОМУ, і перш за все ЙОМУ. Вона буде могутнім

політичним прикриттям майбутньої кадрової революції. Коли влада в одних руках, коли ця влада

непохитна, коли народ її підтримує, придатна будь-яка Конституція.

САМІ РОЗБІЖАТЬСЯ, анекдот

Cталін:

– Як же мені позбавитися клопів?

Радек:

– А ви організовуйте з них колгосп – самі розбіжаться.