створює відчуття повної присутності. Навіть не документального фільму, а саме присутності.
Мабуть, більшою мірою, ніж інші твори Рота, роман політично (або, швидше, агресивно
аполітично) заангажований, про що недвозначно свідчить уже заголовок.
...Будь-хто, хто бодай трохи стежить за політичною ситуацією в сучасній Росії, жахнеться: текст
Рота свідчить про повну ідентичність нинішньої Росії і Німеччини кінця 1920-х років. Судіть самі:
Микола Брандейс, головний герой роману – цинічний олігарх, який нажив первинний капітал на
шахрайських торгових операціях за часів Першої Світової. Він створює новий прошарок –
середній клас, – підпорядковує собі всю промисловість, весь бізнес і всі друкарські органи
Німеччини, примушуючи нацистських радикалів працювати в ліберальних єврейських органах
утіхи заради. Праві перетворюються на лівих, ліві перетворюються на правих, а люди, по суті, і не
люди, а маріонетки, рухомі ниточками пристрастей, – пихатості, ласолюбства та амбіцій.
ЧОМУ ІДІОТ, з рецензії Я. Кротова «Іов» Йозефа Рота»
Сюжет роману – навмисний повтор книги Іова. Бідний єврей, викладач Біблії, у нього троє синів,
старший – солдат, середній – комерсант, третій, – дурень буквально, ідіот, який не уміє говорити, і
донька-лолітка. Старший з насолодою стає козаком, середній втікає від армії до Америки і
перевозить туди родину (окрім ідіота), але і старший, і середній гинуть на війні. Донька
розпусничає і потрапляє до психіатричної лікарні.
Мати, дізнавшись про смерть середнього, вмирає. Молодшого із-за війни не встигають привезти
до Америки.
Мендель Зінгер (ім’я головного героя) перестає молитися. Пародійна сцена: до нього приходять
друзі, повторюючи слова утіхи друзів Іова. А далі ще цікавіше – його починають поважати саме за
те, що він має сміливість не дотримуватися тих обрядів, в яких був палкішим за всіх інших.
...Раптом з’являється багатий і красивий композитор-музикант, це його третій син, що видужав, і
Зінгер помирає уві сні від щастя.
...До речі, уставлено натяк, який не здається мені гармонійним: вагітна ідіотом дружина Зінгера
йшла з донькою повз церкву, і донька туди забігла, а дружина – за нею. Чи не через це ідіотом
народився, що увійшли до християнського храму? З іншого боку він став великим і добрим –
може, тому що увійшли до християнського храму?
ШАНС НА СЕНС, з розвідки В. Шпакова «Троянський кінь зі Сходу»
Як стверджував Кіплінг, Сходу і Заходу ніколи не зійтися. Проте сходитися вони вимушені,
оскільки інтерес тут взаємний, особливо в делікатній любовно-еротичній сфері. У них – гареми, у
нас – моногамія; у них – буйство пристрасті під незліченним одіянням, у нас – гордість і
зарозумілість за повної їх відсутності.
Ось персидський шах відвідує європейське місто Відень і бачить – що? Напіводягнених жінок на
великосвітському рауті, чиї оголені плечі привертають і одночасно неймовірно бентежать,
уявляючись якоюсь каверзою «шайтана»: жінка не може бути такою доступною! Проте гаряча
східна кров б’є в голову, графиню В. тут же кличуть на шахське ложе, а далі...
Далі і починається основний сюжет відомого роману Йозефа Рота «Казка 1002-ої ночі». В даному
випадку, проте, замість «східної» виявляється «західна» хитрість: шахові підсовують до ліжка
звичайну повію Міцці Шінагль, лише зовні схожу на графиню. Вона одержує в подарунок перли
божевільної вартості, роз’їжджає Європою, бере участь в аферах і безуспішно ганяється за своїм
коханцем бароном Тайтінгером (який, до речі, і влаштував історію алькова з шахом).
Такий ось Троянський кінь зі сходу, що визначив долі всіх основних персонажів роману.
...Втім, роман заявлений в анотації як «любовний», і це відчуття, звичайно ж, часом виявляється,
хай і в знівеченому вигляді. Воно не рятує, не долає нісенітницю, проте в царстві користолюбства
одних і байдужості інших – певною мірою виправдовує героїв, залишає їм бодай шанс на сенс.
АНАЛОГ ПІКУЛЯ, з кореспонденції «ВиРОТська казка» на webman.ru
Зрозуміло, що Йозеф Рот – не Гі де Мопассан. Ясно, що далеко йому і до Олександра Дюма. Але,
виявляється, Йозеф Рот – всього лише аналог Валентина Пікуля. Тому що Рот – це жалюгідні
потуги, а не література, тому що це псевдоісторичність і псевдостилізація замість чогось
справжнього і талановитого.
...Рот понад все схожий на героя власного роману – жалюгідного журналіста Лазіка, пронозливого
кар’єриста, позбавленого і натяку на дарування, автора напівсвітських дешевих романів в
недоладному оформленні.
...Ні колориту, ні свободи, ні їх опису чи аналізу, читач в «Казці» Рота не знайде. А знайде три з
гаком сотні сторінок соромітностей, вульгарностей і наївного белькотіння, ячого б не могла
розповісти жодна Шахерезада.
ЗЛИДАР-МАРНОТРАТНИК, з реквієму С. Цвейга «Йозеф Рот»
Ця дивовижна людина не загордилася від успіхів і не підпала під владу грошей. Він роздавав
гроші направо і наліво, знаючи, мабуть, що у нього їм не місце.
Він не обзавівся ні будинком, ні дахом, а мандрував з готелю до готелю, з міста до міста всього
лише з маленькою валізкою, та десятком добре вигострених олівців, та тридцятьма-сорока
аркушами паперу, розсованими по кишенях незмінного сірого пальто, – так він прожив життя
циганом, студентом...
Друг кожному другу, товариш кожному товаришеві, доброзичливий і привітний зі всіма, навіть з
чужими, він справді марнував своє серце і свій час, залишаючись – якщо запозичити вираз нашого
друга Ернста Вейса – «злиденним марнотратником».
ДОЖИВАВ В УБОГОСТІ, з статті «Рот Йозеф» на eleven.co.il
Ранні статті Рота відображають його соціалістичні симпатії; вони містять гостру критику
суспільного устрою Веймарської республіки і німецького мілітаризму.
...Як кореспондент «Франкфуртер цайтунг» відвідав Росію. Свої враження від поїздки