ШИШАЦЬКИЙ Григорій

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Служитель культу. В чернецтві – Варлаам (1776).

З родини осадника.

Народився в 1750 р. в м. Шишаках Чернігівського полку Російської імперії (нині – районний центр

Полтавської області України).

Помер 23 липня 1820 (1823?) р. в стінах Новгород-Сіверського Преображенського монастиря (нині

– Чернігівська область України). Похований на його території.

Закінчив Переяславську духовну семінарію, Київську духовну академію.

Був учителем, префектом Переяславської духовної семінарії (1776-1780), ігуменом

Мошногірського монастиря (1780-1782), ректором Переяславської (1785), Новгород-Сіверської

духовної семінарій (1785-1787), старшим Віленських монастирів (1787-1789), архімандритом

Новгородського В’яжецького монастиря (1791-1794), настоятелем Дятловицького Спасо-

Преображенського монастиря (1794-1795), єпископом Житомирським, вікарієм Мінської єпархії

(1795-1799), єпископом Волинським і Житомирським (1799-1805), єпископом (1805-1808), архієпископом (1808-1812) Могилевським.

Кавалер ордена Св. Анни I-го степеня.

Завдяки зусиллям Ш. була відкрита Волинська духовна семінарія.

Під час російсько-французької війни 1812 р. після того, як війська Наполеона I зайняли м.

Могилів, наш земляк присягнув на вірність завойовнику й закликав все духовенство єпархії

наслідувати його приклад (так вчинило 2/3 пастирів божих і більшість міського світського

керівництва). Відступаючи, вороги Могилів не спалили.

У той же час Ш. позбавили сану, священства й ордена Св. Анни I-го степеню, а також судили за

зраду. Покарання «без права листування» розжалуваний до простого монаха відбував в Новгород-

Сіверському Преображенському монастирі (1813-1820).

Переживання вилилися в постійний плач, внаслідок чого наш земляк втратив зір. Проте, доки він

ще був зрячим, писав поетичні твори.

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – В. Садковський, М. Значко-Яворський, Г. Долинський, А.

Худорба, А. Гудович, Г. Полетика, Т. Калинський, А. Пригара, А. Рачинський, А. Лобисевич, Ф.

Туманський, М. Миклашевський та ін.

***

БЛАГОПОЛУЧЧЯ РОСІЇ НЕ ВИНЕСУ,

з життєвого кредо А. Шишацького

Якщо Росія буде благополучною, сам я тоді буду нещасливим.

ПРИСЯГНУВ НАПОЛЕОНОВІ, з доповідної записки обер-прокурора, князя О. Голіцина

Могилівський цивільний губернатор повідомив мені про кроки з боку архієпископа могилівського

Варлаама, який звелів, щоб духівництво, йому довірене, вчинило присягу на вірність Імператору

Наполеонові і щоб при богослужіннях і вдячних молебнях, замість нашого Всенайяснішого

монарха і царюючого в Росії прізвища, називали французького імператора і італійського короля

Наполеона, а також про те, що циркуляр цей було розіслано по церквах і монастирях Могилівської

єпархії.

У Могилівському кафедральному соборі архієпископ Варлаам відслужив Божественну літургію, а…після вдячного молебню розіслав по єпархії розпорядження і присяжні аркуші, які під

власноручний підпис повинні бути отримати й світські чиновники.

МАЮ БУТИ ВІРНИМ, з тексту присяги, даної Г. Шишацьким Наполеонові I

Я, нижчепойменований, клянуся Всемогутнім Богом в тому, що встановленому урядові Його

Імператорської Високості і Французького Імператора і Італійського Короля Наполеона маю бути

вірним і усі веління виконувати і щоб вони були виконані – дбати буду.

ХРАМІВ ВОРОЖА РУКА НЕ ТОРКНУЛАСЯ, з пояснення Г. Шишацького Св. Синодові

Акти канцелярії Св. Синоду можуть засвідчити, що я у разі подібних халеп відрізнявся

непохитною вірністю Всеросійському престолові, коли в 1789 р. був у Польщі настоятелем Свято-

Духівського Віленського монастиря, й принести польському королеві і Речі Посполитій присягу

урочисто відмовився і з небезпекою для життя втік до Росії.

Проте нинішній стан мій не такий. Помста роздратованого ворога, звичайно, вилилася б на мене і

на моїх парафіян, і я б мимоволі став причиною нещасть для тих, за кого повинен душу свою

покласти, а через те й зважився я зобов’язання вірнопідданого зовнішньо лише порушити, щоб

насправді краще їх виконати, зберігаючи в спокої і тиші вручену мені від монарха мого церкву; що

я в думці своїй не обдурився, те доводять: Божі храми, до яких ворожа рука не доторкнулася, і

весь православний народ з його духівництвом, яким за віру ніхто ні від кого ображений не був.

ПОЗБАВИТИ АРХІПАСТИРСТВА, з рішення екстреного засідання Св. Синоду від 17 лютого

1813 р.

Розглянувши в подробицях усі обставини справи могилівського архієпископа Варлаама, Синод

визнає його винним в тому, що, знаючи про наближення ворога до Могилева, він не апелював до

цивільного начальства щодо способів свого виїзду разом з підлеглим йому духівництвом за межі

єпархії, незважаючи на те, що духівництво про це просило його неодноразово. Він наказував

залишатися з ним в Могилеві.

Хоча в поясненні своєму архієпископ Варлаам і прагне виправдати себе, посилаючись на те, що

почуття страху не залишало його ні на хвилину, що помста ворога могла б впасти і на всю

могилівську парафію, і що присяга була принесена ним лише зовнішньо, і цим збереглися тиша і

спокій увіреної йому церкви, разом з духівництвом і прихожанами, проте із справи не видно, щоб

до присяги було яке-небудь примушення з боку французького уряду, або вжито насильство. Та

якби це й було, то належало йому, архіпастиреві, вчинити з обов’язку свого сану і даної ним

присяги Всеросійському Імператорові. Не зробивши цього, він не показав пастві прикладу

непохитної вірності своєму законному государеві і цим залучив багато підлеглих в той же злочин; хоча багато хто з них і не бажав впасти в це, однак доведені були до нього багатьма його

розпорядженнями.

…Синод, приймаючи до уваги правила Св. Апостолів і державні законоположення, вважає: 1) Його, як