НАРІЖНИЙ Василь Трохимович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач. Фундатор жанру роману на теренах Російської імперії.

З дворянської родини. Батько, Наріжний Т., – вахмістр Чернігівського карабінерного полку.

Народився в 1780 р. в с. Устивиці Миргородського полку Російської імперії (нині –

Великобагачанський район Полтавської області України).

Помер 21 червня (3 липня) 1825 р. в м. Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на

Охтинському цвинтарі.

Навчався в Дворянській гімназії при Московському університеті (1792-1798), на філософському

факультеті Московського університету (1799-1801).

Працював дрібним чиновником грузинського уряду (1801-1802), секретарем Лорійської управи

земської поліції (1802-1803), чиновником відділу соляних справ Експедиції державного

господарства (1803-1807), Гірничої експедиції (1807-1813), столоначальником Інспекторського

департаменту Військового міністерства (1815-1821).

Кавалер ордена св. Ганни (1816).

Друкувався в журналах «Іппокрена», «Змагальник освіти і добродіяння», «Приємне і корисне

проведення часу», «Квітник».

Як літератор дебютував в журналі «Приємне і корисне проведення часу» перекладом з німецької

поетичного переказу «Створення троянди» (1798).

Потім настала черга вірша «Пісня Володимиру київських Боянів», поем «Береги Алти»,

«Звільнена Москва» (усі – 1798), повістей «Рогвольд» (1798), «Георгій і Олена», «Настасія»

(обидві – 1810), «Ігор», «Любослав» (обидві – 1818), «Олександр» (1819), «Арістіон, або

Перевиховання» (1822), «Запорожець», «Марія», «Наречена під замком», «Багатий злидар» (усі –

1824), «Два Івана, або Пристрасть до позовів» (1825).

Наш земляк – автор п’єс «Кривава ніч, або Остаточне падіння дому Кадмова», «День злодійства і

помсти» (1800), «Мертвий замок» (1801), «Дмитро Самозванець» (1804), «Олена», «Святополк»,

«Світлосан» (усі – 1812), романів «Російський Жилблаз, або Пригоди князя Гаврила Симоновича

Чистякова» (1814), «Чорний рік, або Гірські князі» (1818), «Бурсак»(1824), «Гаркуша,

малоросійський розбійник» (1825).

Його перу також належать книги «Словенські вечори» (1809), «Нові повісті» (1824).

Н. мав проблеми з публікацією низки свої доробків. Так, друк роману «Російський Жилблаз...»

зупинили через «не дозволені і звабливі місця», а надруковані частини заборонили продавати.

Не дозволили цензура випустити й роман «Гаркуша, малоросійський розбійник». Він побачив світ

у перекладі українською мовою у Львові (1928).

Зібрання творів нашого земляка вийшло уже після його смерті (1835-1836).

Перекладав Есхіла, Софокла.

Серед друзів та близьких знайомих Н. – А. і О. Тургенєв, І. Мартинов, Ф. Глинка, К. Батюшков, І.

Сохацький, Ф. Вронченко, П. Коваленський, Є. Колбасін, В. Федоров, П. Взмьотнєв, І.

Розенмейер, В. Пошивалов, О. Мерзляков та ін.

***

СЛУХАЙТЕ,

з творчого кредо В. Наріжного

При заході сонця літнього біля води тихої приходьте слухати мій спів.

НАЇНА СТАЛА СУМИРНОЮ, з роману В. Наріжного «Турецький суд»

Муфтій:

– Я доведу свідками, що ти іноді з друзями своїми п’єш проклятий напій, вином званий.

Ассан:

– Для підтримки свого здоров’я, котре часто знемагає під тягарем праць і турбот; тим часом, святий муфтію, ти …вельми часто маєш потребу в декількох імамах для того, щоб не дозволили

тобі впасти з мула. Так що цей проклятий напій норовистий і для тебе!

Муфтій та імами:

– Лихослів’я! Наклеп!

Ібрагим:

– Тихіше!

Муфтій:

– Ти умисний супротивник великого пророка! Чи не ясно повеліває він те, що всі, не виключаючи і

мене, виконують беззаперечно, аби всякий з правовірних мав чотирьох дружин? А ти завжди мав

одну.

Ассан:

– Святий пророк дозволяє мати чотирьох дружин, а не змушує до того. Коротше: я хочу мати

одну, і цього досить.

Муфтій:

– Ось що означає подорожувати християнськими землями. Найважливіше злодійство відкриваю

тепер перед всіма і упевнений, що ви затремтите. Слухайте і жахайтеся!

Біля півроку назад відвідав мене син друга мого, одного з набобів індіанських. Він подорожував не

під своїм ім’ям, і тому мав при собі двох служителів і молоду коханку в чоловічому вбранні.

Правда, юна індіанка була чарівна, але який мені до того інтерес? Проте ж, слухаючись серця, я

захотів прихильницю ідолів залучити до сонму православних. На цей кінець я знайшов випадок

почати з нею про те розмову, однак ледве хотів проникнути глибше в таємних переговорах, як

вона підняла жахливий лемент.

…Бажання моє розповсюджувати віру пророка від того не охолонуло. Я скоро дізнався про місце

їх перебування. Набоб і обидва його служителя померли гідною смертю в готелі під назвою

«Золоті вуха»....

…Коли Наїна, після прикладених зусиль, час від часу трохи заспокоювалася, я з свого боку більше

і більше розпалювався бажанням зробити її правовірною. Спочатку вона була дуже незговірливою, проте після зробилася сумирною...

УГІДЬ НЕ МАЮ, з послужного списку Т. Наріжного за 1798 р.

Людей за собою не маю, а маєтком нерухомим я не завдяки предкам, а для денного прожитку

придбаними орною і сінокісною землею володію. Інших же угідь жодних не маю.

ЗВІСТКА МАЙЖЕ НЕЧУВАНА, з листа А. В’яземського до журналу «Московський телеграф» в

1825 р.

Сподіваюся, ви зрадієте моїм звісткам, а зараз хочу здивувати вас звісткою майже нечуваною.

Днями прочитав я російський роман: «Два Івана, або Пристрасть до тяжб», твір Наріжного, який, на жаль, помер минулого літа ще в зрілій порі мужності.

Це четвертий роман з написаних автором. Не задовольняючи цілком естетичним вимогам

мистецтва, Наріжний переміг першим і поки що єдиним трудність, яку, визнаю, до нього я

вважав непереможною. Мені здавалося, що наші вдачі, що взагалі наш народний побут, не має

або має мало країв живописних,