нагодували і дали грошей, аби він міг годуватися дорогою до

Петербурга.

Йому прозвання – Остроградський; він прийшов у Дерпт майже голим: біля Франкфурта його

обікрали...

КОШІ ВИКУПИВ ЙОГО З БОРГОВОЇ ЯМИ, зі спогадів академіка О. Крилова

З якоїсь причини 1826 р. Остроградський грошей від батька вчасно не одержав, заборгував у

готелі «за харч і постій» і за скаргою хазяїна був посаджений в «Кліші», тобто, Паризьку боргову

в’язницю.

В ній він і написав свою знамениту роботу «Мемуар про поширення хвиль у циліндричному

басейні» і відправив її О. Коші. Той в листопаді 1826 р. представив цей мемуар з найутішнішим

відгуком в Паризьку академію, яка й удостоїла роботу найвищого права – бути надрукованою в

«Memoires des savants etrangers a l’асаdеміе».

Понад те, Коші, не будучи багатою людиною, викупив Остроградського з «боргової в’язниці».

ЛЕКЦІЇ ЗДАВАЛИСЯ ПОЕТИЧНИМ ТВОРОМ, зі спогадів В. Панаєва

Усі молоді люди завжди чекали на лекції Остроградського з нетерпінням, ніби манни небесної.

Слухати його було насолодою, буцімто звучав високопоетичний твір...

Він був не тільки великий математик, але, якщо можна так виразитися, і філософ-геометр, який

вмів зацікавити слухача. Ясність і стислість його викладів були разючими, він не мучив

викладеннями, а постійно тримав думку слухачів в напруженому стані щодо сутності проблеми.

ВИ – ВИДАТНИЙ ГЕОМЕТР, з листа Ж. Штурма М. Остроградському

Париж, 24 липня 1847 р.

Я дуже зрадів, отримавши від Вас звістку через пана лейтенанта Буцького, котрий був настільки

люб’язним, що відвідав мене. Він дав мені найдокладніший звіт про Ваші успіхи.

Ви оточені чарівною родиною й обсипані почестями, котрі відповідають Вашому таланту. То хай

живе Росія, яка вміє цінувати свого видатного геометра!

МІГ ПОСТАВИТИ «П’ЯТІРКУ» ЗА ЦІКАВИЙ АНЕКДОТ, з розвідки Л. Брилевської «Міф

про Остроградського: правда й вигадки»

За кількістю легенд, анекдотів і переказів ніхто з петербурзьких математиків не може зрівнятися з

Михайлом Васильовичем Остроградським. Немає жодного ювілейного збірника вищого

навчального закладу, де він працював, у якому не було б спогадів про нього. Чимало захоплюючих

історій зберегли й мемуари його учнів і колег.

…Лекції Михайла Васильовича залишали незгладиме враження на всіх вихованців, незалежно від

їх математичних здібностей.

…Іноді, аби дати перепочинок собі і слухачам, Остроградський пропонував розповісти на лекції

анекдот і ставив за нього оцінку. …Але тут не треба було поспішати, бо у випадку, коли анекдот, на думку великого геометра, виявлявся несмішним, оповідач міг отримати найнижчий бал, і тоді

виправити оцінку було майже неможливо.

…Взагалі Михайло Васильович неймовірно любив дивувати, і всі настільки до цього звикали, що

дивилися на це, як на щось абсолютно необхідне. Втім, жодному викладачеві не вибачалося те, що

вибачалося Остроградському, настільки велике був його авторитет.

…В товаристві Остроградський був веселим, спритним і люб’язним, у молодості хоробро

танцював. Ставши поважним академіком, здобув особливу прихильність петербурзьких дам, котрі

мали доньок на виданні. Якщо на бал одночасно з великим геометром запрошували і його слухачів

– вихованців військових училищ чи офіцерів, то знали: вечір вдасться.

Остроградський і в товаристві не давав спокою вихованцям. Якщо під час танців якусь з дам не

запрошували, він змушував танцювати з нею своїх учнів, при цьому вдавав з себе дуже сердитого

і погрожував: «А не то, заріжу на екзамені!».

…Дами ж Остроградського просто обожнювали. Мабуть, відверто не любила його тільки одна, і

треба ж такому статися, що саме вона була його дружиною.

…В щоденниках академіка О. В. Микитенко ми можемо прочитати такий запис від 6 квітня 1855

р.: «О[строградський] з деякого часу вдає з себе жахливого русофіла, проте в сутності це хитрий

хохол, який нишком підсміюється і над німцями, і над росіянами, а любить гроші, лінощі і

комфорт». Безумовно, тут варто зробити поправку на різкість суджень Олександра Васильовича

щодо колег по академічному цеху. Навряд чи Остроградського можна було дорікнути в лінощах

чи пристрасті до особливого комфорту.

…В біографічній літературі залишили поза увагою дивну зміну, що відбулася під кінець життя

Остроградського. Мало того, що з віком він став дуже релігійною людиною, так Михайло

Васильович її і не приховував: почав регулярно відвідувати храм, у його будинку навіть у невеликі

свята запалювалися лампади біля образів. Поштовхом до такої зміни стала смерть матері –

найближчої йому за духом людини.

Остроградський прекрасно розумів, яку реакцію викликає така «неадекватне» поведінка. Йому,

людині гордій, звиклій до слави, загального шанування, було ясно, що його звернення до віри

викликає єхидний шепіт за спиною: адже серед ученої публіки російської столиці не було

прийнято вірити в Бога. Світські пустомелі не оминали випадку потеревенити про те, що він,

ймовірно закінчився як вчений і просто вижив з розуму. Це зазначав у своїх спогадах, наприклад, Бутлеров.

Непросто було пережити цей суд людей посередніх здібностей блискучому математику, який

перебував в чудовій науковій формі і був сповнений творчих планів. Однак Остроградський

залишався непохитним.

…В останні хвилини життя поруч з Михайлом Васильовичем перебував священик Є. І. Ісаченко.

Смерть Михайла Васильовича була воістину християнською: він причастився і останнім рухом

слабнучої руки зробив хресне знамення.

ВУЗЬКІ ШТАНИ, бувальщина

Остроградський не любив чепуритися. Якось кравець все ж умовив його пошити новий костюм за

останньою модою.

– Я зробив усе, як треба, – запевнив він ученого. – Адже ви не маєте відставати від віку.

На що Остроградський, примружившись, відповів:

– Та як же я гнатимусь за віком у таких вузьких штанях?