ПОЗЕН Леонід Володимирович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Скульптор.

З дворянської родини. Батько, Позен В., – штабс-капітан царської армії.

Народився 10 (22) липня 1849 р. в с. Оболоні Хорольського повіту Полтавської губернії Російської

імперії (нині – Семенівський район Полтавської області України).

Помер 8 січня 1921 р. в м. Петрограді РРСФР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на

Смоленському лютеранському цвинтарі.

Закінчив Полтавську губернську гімназію (1864-1867), навчався на юридичному факультеті

Харківського університету (1867-1868), закінчив юридичний факультет Петербурзького

університету (1868-1872).

Працював помічником присяжного повіреного, чиновником Міністерства юстиції, суддею

Полтавського окружного суду, слідчим другої дільниці Полтавського повіту, статським таємним

радником, сенатором кримінального касаційного департаменту, у прокуратурі Петербурзького

окружного суду.

Дійсний член Петербурзької Академії мистецтв (1894).

Член Товариства передвижників (1891).

Як скульптор дебютував виставці Товариства передвижників (1880).

Учасник 41 виставки Товариство передвижників, на яких виставив понад 50 робіт.

Доробки нашого земляка демонструвалися на виставках в Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, Одесі, Казані, Орлі, Ризі (усі – Російська імперія),а також в Англії, Голландії, Італії, США, Німеччині.

Скульптури й документи П. його дружина передала Ленінградському (нині – Російському) та

Полтавському художнім музеям.

Серед найвідоміших доробків – скульптурні композиції «На волах», «Кобзар», «Переселенці»,

«Жебрак», «Запорожець у розвідці», «Оранка на Україні», «Шинкар», «Лірник», «Черкаський віл»,

«Лоша», «Кібчик», «Скіф», психологічні портрети Г. Мясоєдова, Ф. Стравінського, М. Ярошенка.

Автор пам’ятників Івану Котляревському (1903) та Миколі Гоголю (1913) у Полтаві.

Нині доробки нашого земляка експонуються в київському Музеї українського образотворчого

мистецтва, Полтавському художньому музеї, Переяслав-Хмельницькому меморіальному музеї

(усі – Україна), московській Третьяковській галереї, санкт-петербурзькому Російському музеї

(обидва – РФ).

Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Ярошенко, Р. Бах, Ф. Стравінський, К. і В.Маковські, П. Брюллов, Г. Мясоєдов, І. Зайцев, В. Волков та ін.

***

НА РІВНИХ

, з життєвого кредо Л. Позена

Зі світом спілкуюся на рівних.

УСПІХ БУВ ВЕЛИЧЕЗНИЙ, з статті В. Проненка «Скульптури статського радника»

Давно постарів і зруйнувався будинок, у якому народився й виріс Леонід Володимирович. До речі, після Жовтневої революції і до 60-х років у ньому містилися райком партії, райвиконком і райком

комсомолу. Пам’ятаю, сам тут одержував комсомольський квиток.

У батьківському маєтку минуло дитинство майбутнього скульптора, тут він здобув початкову

освіту. З малих років привертали його увагу глиняні іграшки – коники, свистки у вигляді півників, статуетки селянина з косою, жінки з відром, діда з люлькою, – виконані вмілими гончарями з

Опішні, де художнє ремесло випалу започатковується ще з XVIII століття. Ось і приохотився

хлопчик ліпити щось схоже з житнього хліба – зайчиків, коників, собачок. Захоплювався і

малюванням.

1877 року він виліпив із воску (цей матеріал назавжди залишився основним у його творчості) скульптурну групу «Візник». Цей твір зберігався у його матері, а потім загубився, і ніде немає ні

його опису, ні малюнка.

У скульптурній групі «На волах» Позен виявив спостережливість, глибоке знання селянського

побуту, уміння тонко й художньо відобразити це у восковій композиції. Коли 1881 року робота

над скульптурою вже завершувалася, до Полтави приїхав відомий російський художник, один із

засновників Товариства пересувних художніх виставок Г. Мясоєдов. Він запропонував

представити скульптурну групу на черговій пересувній виставці. Позен підготував два варіанти, обидва були затверджені на загальних зборах Товариства передвижників і з’явилися на 10-й

пересувній виставці.

Успіх був величезний. Через кілька днів після закриття виставки власник фабрики художнього

литва К. Верфель купив групу для відливу її у бронзі.

…Скромність Позена підтверджували люди, котрі особисто знали його. 1965 року мені, тоді ще

кореспонденту районної газети, було доручено написати невеликий матеріал про скульптора.

Вдалося знайти в сусідньому селі нині вже покійного, а тоді майже 75-річного Г. Стадника, який із

15-річного віку служив у будинку батька знаменитого скульптора. Григорій Макарович

розповідав, що в 1904-1906 роках Леонід Володимирович приїжджав влітку до свого батька. Був

він вищий середнього зросту, дуже стрункий, і хоча було йому під 60 років, виглядав значно

молодшим. Працював без окулярів. Вдягався буденно: юхтові чоботи, простенькі, у смужку

штани, ситцева сорочка, підв’язана вузеньким паском.

У рідному домі скульптор завжди займав одну кімнату з трьома вікнами на захід. Тут стояв

письмовий стіл із чорнильним приладдям і циліндром із добре загостреними олівцями, на столі

лежали підзорна труба і два товстих альбоми з малюнками. В одному з них Леонід

Володимирович малював краєвиди озер, боліт, різні споруди, дерева, а в другому – людей: сторожів, лакеїв, селян. Поруч із письмовим стояв темно-коричневий стіл, на якому лежали

музичні інструменти – віолончель, скрипка, гітара, мандоліна, духові. Тут-таки були інструменти

для ліплення і грудки воску.

ВІД ГОНОРАРУ ВІДМОВИВСЯ, з репортажу О. Єрмака «Слава сонцем засіяла»

Основну частину робіт проекту пам’ятника І. П. Котляревському доручили Леонідові Позену –

найпомітнішій постаті національно-демократичної, народної течії в українській жанровій

скульптурі. Над створенням пам’ятника він працював упродовж 1896-1902 рр. і виготовив

бронзове погруддя та бокові горельєфи

Бронзовий