усіляку мерзенність. У

хлібі можна було знайти що завгодно. Я говорю про магазини 80-х років 19 століття.

НЕ ТІЛЬКИ СЛОВОМ, з розвідки І. Петрова «Бій з пияцтвом» на інтернет-сайті samaraweb.ru Брав активну участь у роботі товариства тверезості й піклування про бідних. Відстоював

необхідність будівництва нової земської лікарні біля Молоканських садів (нині лікарня імені

Пирогова).

З пияцтвом боровся не тільки словом. На дверях його квартири виднівся напис: «Лікування від

пияцтва. Прийом до будь-якого часу».

Місцева преса на раптову смерть лікаря відгукнулася такими словами: «Важка втрата Веніаміна

Осиповича для всієї Росії, і особливо для міста Самари, всі установи й товариства якої несли

левову частку робіт покійного».

Високу оцінку діяльності лікаря розділив і журнал «Нове слово»: «Не було в місті Самарі жодного

благого суспільного починання, у якому б не приймав участі покійний, і не тільки не прийняв, а не

залишив би частки своєї душі».

БОРЕЦЬ ЗА НАРОДНЕ ЗДОРОВ’Я, з рецензії Ю. Петрова на монографію «Земський лікар

Веніамін Осипович Португалов»

Цього року (2006 – авт.) виповнюється 110 років від дня смерті видатного земського лікаря й

громадського діяча Веніаміна Осиповича Португалова, який віддав понад 22 роки свого життя

справі охорони здоров’я в Самарській губернії. Колектив авторів, серед яких покійний нині

професор місцевого медичного інституту С. І. Стегунін, вирішив віддати належне цьому лікареві

за його передові ідеї в розвитку «народного здоров’я».

Опираючись на великий документальний матеріал, автори малюють яскраву фігуру В. О.

Португалова, котрий настійливо обстоював якісно новий рівень медичного обслуговування

населення в царській Росії. Наголошуючи на таких принципах як доступність і безкоштовність

медичної допомоги, дільничний метод обслуговування, створення сприятливого в екологічному

плані середовища проживання населення.

НЕ ЗНАВ, ЩО ТАКЕ СОН, з некролога на смерть В. Португалова

Служіння ближньому, жагуча проповідь проти всякого зла, неправди й святогасительства,

готовність будь-якої хвилини вступити в бій за свої ідеали – ось ті високі риси, які відрізняють все

довге трудове життя В. О. Крім того, це був незвичайно чуйний письменник, і перед авторам цих

рядків пройшов цілий ряд листів покійного, якими він відгукувався майже на кожну суспільну

справу.

Надходили від нього й докірливі листи, коли ми або не могли висловитися з тих чи інших питань

провінційного життя з належною визначеністю, або коли на ті або інші суспільні явища дивилися

об’єктивніше й спокійніше, ніж того вимагав темперамент В. О.

…Останнім часом він зайнявся проблемами алкоголізму; але для нього, звичайно, це не могло

бути академічним вивченням питання. В. О. поставив на своєму прапорі боротьбу з цим злом, їздив на конгреси, написав цілий ряд популярних брошур і завів лікарню, яка вже через короткий

час набула популярності по всій Росії. Нашим читачам ще пам’ятні його прекрасні кореспонденції

з женевського з’їзду…

Покійний був оптимістом до самих кісток; у людський розум, у його перемогу над темрявою він

вірив непохитно; серед найважчих, найпохмуріших обставин йому завжди сяяла ця віра. Не

торкаючись інших творів В. О., ми можемо вказати, між іншим, на роботу «Культура й убогість», як на зразок оптимістичного світогляду й разом з тим відрази до квієтизму. В оптимізмові полягає

й причина того… проповідництва, яким відзначений кожен рядок В. О., як письменника.

…Діяльну участь у журналістиці він став брати вже після того, як залишив службову діяльність, на якій задумав ряд широких реформ з охороні народного здоров’я, котрі злякали місцевих

обивателів.

У Самарі у В. О. була все те ж трудове життя; важко навіть уявити собі всю масу написаного за

цей час, а потрібно пам’ятати, що дуже багато чого, у виді виняткової пристрасності покійного, не

могло з’являтися в пресі. Всі події, що хвилювали останнім часом Самару й Поволжя, знаходили у

нього відповідний відгук. В 1883 р., під час відомого голодування, покійний у гарячій статті

звернув увагу на тяжке становище голодуючих й витребував посилену урядову допомогу.

Під час холери 1893 р. він не знав, що таке сон.

За це його обожнювали в народі; його інакше й не називали, як благодійником, батьком і

праведником.