нараховувалося 17 тисяч книг, 15 тисяч гравюр і літографій, 300 картин, а також зібрання
художніх меблів, починаючи з XV-XVI століть, порцеляни, кришталю, зброї, архіву гетьманських
універсалів, карт України. Все це упродовж 40 років по всьому світу збирала одна людина – Павло
Потоцький.
Нащадок козацького роду став військовим фахівцем з артилерії, дослужився до генерала, але все
життя вивчав історію української культури і збирав цінні речі для майбутнього музею. Бібліотека
Потоцького вважається однією з найвидатніших за всю історію нашого бібліофильства. У ній були
унікальні книги з історії України, написані європейськими дослідниками, особисті книги Тараса
Шевченка і майже повне зібрання виданих на той час «Кобзарів».
Цінний вантаж вагою в 38 тонн Потоцький розмістив в одному з корпусів Лаври, а колекціонера
призначили директором Музею. А ще через 10 років старого Потоцького заарештували, побили, і
дорозі до Лукьянівської в’язниці він помер.
Така ж сумна доля спіткала і Музей України: він був знищений, колекцію розтягнули. І лише
каталоги та списки експонатів свідчать про те, якого надбання ми позбавлені.
ВАРВАРИ, з кореспонденції В. Малакова «Як ховали панораму «Голгофа»
Певзнер, немов рапортуючи, доповів:
– Товариш Гальперин! Діаметр рулону не дозволяє проштовхнути його у двері! Доведеться їх
розширити.
– Так у чому річ? Дійте! Чи ви не бачите, що насувається гроза... Художнє полотно – це ж
цінність? Нумо, хлопці!
Пожежні почали несамовито збивати лиштву дверей, брухтами і сокирками довбати товстелезну
цегельну кладку. Вона була непіддатлива, дрібні уламки з дзенькотом падали на камінь,
укриваючи все жовтою пилюкою.
Як раптом, у самий розпал роботи, пролунав нестямно-писклявий вигук:
– Варвари!!!
Всі обернулися і побачили старого з непокритою сивою головою, у якійсь кацавейці і вузеньких
штанцях, що здулися на колінах. Старий тремтів усім тілом, його очі випромінювали одночасно
лютий гнів і жах. Він, не перестаючи, зриваючись на фальцет, кричав:
– Варвари! Зупиніться! Не смійте чіпати своїми брудними руками святині! Зупиніться! Хто тут
відповідає, хто головний?
– Хто ви такий? – по-начальницькому лунко звернувся Гальперин до старого. Той відступив на
крок і, взявшись у боки, з гордою гідністю відповів:
– Я, буде вам відомо, – Потоцький Павло Платонович, головний хоронитель! Я віддав державі
історичні цінності, рівних яким немає в Європі! Негайно припиніть роботи! Я буду телеграфувати
до Москви!
Пожежні хихикнули, але слово «Москва» змусило Гальперина дещо вгамувати свій запал. Він
поштиво підійшов до Потоцького і, узявши його під руку, примирливо мовив:
– Батьку, ми тут не для жартів, і ви не клоун! Не відволікайте робітників! Я вас розумію. Відійдімо
у бік, щоб не заважати нікому.
І вони ввійшли в собор. Пожежні продовжували працювати. Коли Гальперин з Потоцьким
з’явилися знову, рулон уже був утягнутий у отвір і встановлений вертикально в коридорі біля
торцевої стіни. Під стовпом утворилася купка сухої ґрунтовки і фарб, що осипалися з полотна.
... Наближався теплий літній дощ. Потоцький, якось особливо скорботно схиливши сиву голову,
квапливо шкутильгав до себе – у колишній корпус митрополичих півчих, що біля Троїцьких воріт
лаври.
ЗВИНУВАТИЛИ В ТЕРОРИЗМІ, з розвідки Т. Ананьєвої «Потоцький Павло Платонович»
Потоцький швидко ввійшов до когорти військових істориків, його праці отримали схвальні
відгуки на сторінках фахових періодичних видань. З самого початку дослідницька праця
Потоцького базувалася на архівних матеріалах, а також мала науково-організаційну складову. Він
став одним з засновників Російського військово-історичного товариства, багато зусиль докладав
до створення військових музеїв.
Серед творчих планів Потоцького було й створення загального Військово-історичного музею. Він
розробляв теорію музейної справи, принципів формування та збереження музейних фондів.
...Влітку 1938 р. 81-літнього генерала було звинувачено в скоєнні терористичних актів та
контрреволюційній діяльності. Під час арешту вилучено коштовні колекційні та особисті речі, за
кілька днів прийнято постанову про знищення щоденників, листування, праць Потоцького. Таким
чином були вирішені головні завдання – експропрійовано цінні речі, ліквідовано документи, які
доводили непричетність Потоцького до будь-яких політичних заколотів.
Водночас за лічені дні НКВС довело арештанта до того, що він підписав «зізнання» про
приналежність до контрреволюційної організації, після чого протягом майже місяця не дав
жодного свідчення.
Він помер 27 серпня 1938 р., як зазначено в справі, від паралічу серця.
Дружина Потоцького, уроджена Давидова – онука знаменитого генерала-героя війни 1812 р.,
поета Дениса Давидова, та її сестра були заарештовані та розстріляні 5 жовтня 1938 р. Знищивши
людей, які мали права на колекцію, знали її склад і цінність, представники влади розпорошили та
пограбували унікальні історичні речі. Доля більшої частини колекції залишається невідомою,
лише окремі її експонати, гравюри, книжки, рукописи виявлено по архівах, музеях та бібліотеках.
ОБГОВОРЮВАЛИ П’ЄСУ, з розвідки М. Чудакової «Життєпис Михайла Булгакова»
У розпочатому в 1923 році романі про громадянську війну в Україні прізвища героїв були не
вигадані, а реальні. ...Захар Якович Мишлаєвський, який закінчив ще в першій половині XIX ст.
Київську духовну семінарію, в 1859 році числився в «Списку чиновників і викладачів Київського
військового округу». Старий киянин, історик краю А. А. Петровський в нашій розмові 9 жовтня
1980 року, упевнено сказав: «Це прізвище військове. Був такий помічник начальника штабу
Кавказького військового округу – в Тифлісі – Мишлаєвський Олександр Захарович; у нього був
син... На