БОГРОВ (БАГРОВ) Григорій Ісакович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З міщанської родини.

Народився 1 (12) березня 1825 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 28 квітня (10 травня) 1885 р. в маєтку дружини в с. Деревцях Мінської губернії Російської

імперії (нині – Мінська область Республіки Білорусь).

Учився в хедері (єврейській школі), займався самоосвітою.

Працював клерком в петербурзькому Обліковому банку.

Друкувався в журналах «Вітчизняні нотатки», «Століття» ,»Слово», «Російський єврей»,

«Світанок».

Як літератор дебютував першою частиною автобіографічного роману «Записки єврея» (1863),

продовження якого з’явилося набагато пізніше (1871-1873).

Потім настала черга повісті «Спійманник» (1873), оповідань «Навіжена» (1878), «Похмура сторін-

ка», «Колишнє. Маріама і Мері» (обидві – 1882), романів та повістей «Єврейський манускрипт»

(1876), «Накип століття» (1879-1881), «Добрі вісті» (1879), «Проклятий» (1879-1880), «Упир»,

«Кого звинувачувати?», «Ортодокс» (усі – 1880), «Маніяк. Нечуваний випадок з життя молодого

психіатра» (1884).

Уже після смерті автора вийшло семитомне зібрання його творів (1912-1913).

Особисте та громадське життя нашого земляка простим не було. Батьки женили його ще юнаком.

Стосунки між молодими не склалися й завершилися швидким розлученням. Десятки років Б.

прожив одинаком. Лише незадовго до смерті він одружився з п. Козополянською.

Між іншим, внук від першого шлюбу Б. Дмитро Богров уже після смерті діда вчинив вдалий замах

на життя прем’єр-міністра Столипіна (1911).

Мав величезні проблеми наш земляк, який називав себе «емансипованим космополітом», з

єдиновірцями. Саме тому на схилі віку він пройшов обряд хрещення, що викликало до нього ще

серйозніші претензії, як «зрадника нації».

Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Некрасов, Я. Тейтель, Л. Леванда, А. Ландау та ін.

***

ЛЮДСЬКА НЕНАЖЕРЛИВІСТЬ, з життєвого кредо Г. Богрова

Я переконався в ненажерливості людської натури на самому собі.

ІНФІКУВАВСЯ ЖАДІБНІСТЮ ДО ГРОШЕЙ, з книги Г. Богрова «Нотатки єврея»

Мій будинок був не більше ніж квартирою для мене. Бували в мене завжди люди більш-менш

розвинені; дружина, перебуваючи в цьому товаристві, беручи участь у наших розмовах, не

засвоювала собі жодної думки, жодного порядного вислову. Повна презирства до жінок, котрі

стояли вище неї в розумовому відношенні, вона уникала всіх знайомств, які могли б на неї

вплинути на краще.

…Будинок мій перетворився на збіговисьок плетух, гніздо єврейських наклепів й лихослів’я.

…Ні вмовляння, ні сварки, ні сцени не діяли. Розлучитися з нею не дозволяли ні матеріальні

засоби, ні залежне моє становище, ні мій характер, зовсім ще зміцнілий. Я махнув на все рукою.

…Я не в змозі зобразити ту радість, яка опанував мною, коли я, …як касир і секретар, у вперше

потрапив до північної нашої Пальміри. …Я працював більше колишнього, і працював з

насолодою, з захопленням, не стомлюючись. У мене в перспективі вимальовувалася ціль, уява моя

малювала звабну картину майбутнього.

Я не був жадібним за натурою; мій ідеал щастя не йшов далі помірних матеріальних потреб. Проте

побачивши той мільйонний ринок, що відкривався під час відкупних торгів у сенаті, де сотні тисяч

і мільйони вигравалися і зростали в кілька хвилин, завдяки декільком лаконічним словам, де

надзвичайні суми щохвилини переходили з рук у руки, міняли господарів, як друзки, – голова моя

закрутилася. Мене рвав вперед загальний плин; я інфікувався жадібністю до грошей, до багатства;

в моїх думках і уяві про щастя відбулися кардинальні зміни.

…Я люблю свою націю при всіх її недоліках. Люблю її ще більше тому, що в цих недоліках винна

власне не вона, а та жорстока доля, що її переслідував і переслідує понині, те середовище, яке не

бажає її радикально перевиховати, щоб не позбавитися потішного, безоплатного блазня; те

єврейське духівництво, яке задля власних матеріальних інтересів і дрібного честолюбства

спотворило, зіпсувало своїм шкідливим впливом тих, що йому сліпо ввірилися; винні ті впливові

грошові єврейські мішки, котрі, володіючи мільйонами, не перестають метушитися до труни про

подальше множення своїх мільйонів, зовсім не думаючи про тих нещасливих, морально

скалічених своїх побратимів, яких направити на прямий шлях розумного життя зовсім не так

важко, як здається.

Що ж стосується мого антирелігійного напрямку, то, хоча вони в душі мною й нехтували,

засуджували, проте, вважаючи багатієм, мирилися з ним, намагаючись дивитися крізь пальці на

моє вільнодумство й деякі відхилення від обрядового боку єврейської релігії. Чудово те, що

найскаженіше єврейський фанатизм схиляється іноді перед силою багатства. Той відступ від

безглуздого обряду, за який бідну людину закидали б каменями, дозволяється багатієві майже

безкарно.

…Потрібно знати, що мислячі євреї колишніх часів, дозволяючи собі подумки осміювати

традиційні нісенітниці свого середовища, майже ніколи не насмілювалися запроваджувати свої

логічні заперечення й розумні погляди в практичні сторони життя. Осміюючи в душі безглузді

звичаї й гудячи шкідливі принципи, вони, в своїй більшості, на ділі носили личину фанатизму й

марновірства, виконували з автоматичною точністю всі дріб’язкові, тяжкі релігійні обряди,

уникаючи порушення найменшої заборони, прищепленої віковим звичаєм.

Наслідком тодішнього зіпсованого виховання, затурканості, заляканості й ригоризму еврейсько-

духовних інквізицій ...було те, що навіть у розумних, мислячих євреїв тодішнього часу не

вистачало ні характеру, ні твердості духу, ні послідовності, ні сміливості дати своїм дітям

розумніший, реальніший напрямок й розвиток; навпаки, батьки