справи.

НІС ЦАРИЦІ ПРИКРАШАВ «СНАРЯД», з оповідки П. Кошеля «Петербург: як він був при

Катерині Другій»

Першим до імператриці допускався обер-поліцмейстер з словесним повідомленням про добробут

столиці, про ціни на їстівні припаси, про різні події – і з запискою про тих, хто з чиновників

прибув чи вибув.

Після обер-поліцмейстера викликали по черзі статс-секретарів. Входячи, вони мали

дотримуватися наступного церемоніалу: робити государині низький уклін; на який вона реагувала

нахиленням голови, з посмішкою подаючи руку, яку візитер цілував; потім вона говорила:

– Сідаєте!

Сівши на стілець, доповідач клав на фігурний столик принесені папери і починав читати. Катерина

часом переривала, вимагаючи роз’яснень, дозволяючи заперечувати і сперечатися, і якщо її

наведені аргументи не переконували, залишала спірні папери в себе для подальшого вивчення.

На старості зір монархині так погіршився, що вона мусила читати в окулярах. Резолюції ж писала

чітким почерком, але з орфографічними помилками. З цього приводу в нотатках одного з статс-

секретарів, А. М. Грибовського, є дві наступних розповіді.

Коли Грибовський вперше з’явився у імператриці з доповіддю, то здивувався, побачивши її в

окулярах. Вона помітила це і, посміхаючись, запитала:

– Мабуть, для вашого віку ще не потрібен цей снаряд. Скільки вам років?

– Двадцять шість, – відповів Грибовський.

– А ми, – сказала імператриця, – під час довгострокової державної служби притупили зір і тепер

змушені одягати окуляри!

Іншого разу, віддаючи йому власноручну записку про статут, який вона особисто склала, для

Сенату, імператриця додала:

– Ти не глузуй з моєї російської орфографії. Я тобі скажу, чому не встигла її гарненько вивчити.

По приїзду в Росію я з великою старанністю почала вивчати російську мову. Тітка ж Єлизавета

Петрівна, довідавшись про це, сказала моїй гофмайстрині:

– Досить їй вчитися, вона й так розумна.

Таким чином, я могла учитися російській мові тільки з книг, без учителя, і це є причиною того, чому я погано знаю правопис.

ЧОМУ МОВЧАВ А. ГРИБОВСЬКИЙ, з дослідження В. Ярхо «Невдала кар’єра поета-

дипломата.. Чи міг О. Грибоєдов запобігти власній смерті?»

Березень 27-го. В «Московських відомостях» надруковано: з Тегерану надійшов лист, в якому

повідомляється по те, що майже вся російська місія на чолі з посланником Грибоєдов перебита під

час народного бунту. Численний натовп, незважаючи на військову варту з козаків і персів,

увірвався до будинку посланника, розламавши всі двері, і всіх, хто знаходився в місії заколов

мечами, крім декількох осіб, котрі зуміли врятуватися.

Так що ж робили наші козаки? Про їхню загибель – ні півслова! І звідкіля в народу взялися мечі?

Здивування, висловлене з приводу подій у Тегерані в щоденнику колишнього статс-секретаря

Катерини Великої Адріана Мойсейовича Грибовського, який в 1829 р. перебував в глибокій опалі і

проводив своє поміщицьке дозвілля за читанням офіціозів у глухомані власного рязанського

маєтку, відповіді так і не знайшло.

Грибовський, котрий у свій час був причетний до багатьох справ, «курирував» і перську політику, служачи директором канцелярії всесильного фаворита Платона Зубова, останнього улюбленця

Катерини II. Тепер же, перебуваючи у відставці, розважав себе тим, що копітко записував до

щоденника різноманітні новини, вичитані з газет, часто супроводжуючи їх цікавими коментарями

знавця політичних і придворних залаштунків. Проте з приводу подій в Тегерані він нічого не

написав. Та й не тільки він – впродовж понад трьох наступних десятиліть в Росії про загибель місії

в Персії не написано жодного рядка!

Лише коли Олександра Сергійовича Грибоєдова наздогнала посмертна слава віршотворця і

драматурга, про загибель автора «Горя від розуму» заговорили знову.

Версій того, що трапилося, висловлено немало, та найживучішою в Росії, з цілком зрозумілих

причин, виявилася та, яка вважала загибель Грибоєдова і його соратників «наслідком обурення

юрби тегеранської черні, підбурюваної, до того ж, англійськими агентами»...