Чернігівській колегіум залишався провідним культурно-освітнім осередком

Північного Лівобережжя, проте поступово втрачав свій загальноосвітній характер,

перетворюючись у становий духовний навчальний заклад. Остаточно він трансформувався у

Чернігівську духовну семінарію у 80-х рр. XVIII ст. у зв’язку з проведенням в Російській імперії

шкільної реформи й створенням централізованої мережі світських навчальних закладів.

Чернігівський єпископ Феофіл Ігнатович у 1785 р. порушив клопотання перед Св. Синодом щодо

фінансування Чернігівської духовної семінарії. Цей не дивно, адже у зв’язку із секуляризацією

церковних володінь духовні школи значною мірою втратили джерела коштів. Клопотання Феофіла

не залишилось поза увагою, і наприкінці 1785 р. Св. Синод повідомив, що починаючи з січня 1786

р. на утримання Чернігівської семінарії буде виділятися 2 тис. крб. на рік.

Окрилений Феофіл одразу ж вдався до перетворень. Зокрема, він вирішив відкрити в семінарії

богословський клас, запровадити нові предмети, впорядкувати семінарське життя, дотримуючись

звичаїв Київської академії’. Ще у 1776 р. коштом архієрейського дому для потреб навчального закладу

було придбано садибу П. Полуботка. Вона складалася з п’ятикімнатного кам’яного будинку,

дерев’яного та кам’яного флігелів. У головному корпусі розміщувалась бібліотека, канцелярія та

правління, квартира помічника інспектора та спальня семінаристів. У 1784 р. завдяки зусиллям

Феофіла було засновано храм Різдва Христова, що розміщувався в одній з кімнат поряд з класами.

З’ЯВИЛАСЯ НОВА ДЗВІНИЦЯ, з «Путівника Черніговом»

На кошти архієрейського дому він (Ігнатович Ф. – авт.) придбав колишню садибу П. Полуботка.

Сюди в 1776 р. перенесли колегіум і за його наказом (Ігнатовича Ф. – авт. ) перейменували в

семінарію.

У 1771 р. Феофіл запровадив святкування пам’яті святих мучеників Михайла і боярина його

Феодора.

За часів його єпископства збудували дзвіницю Свято-Троїцького монастиря.

ПОДБАВ ПРО МОЩІ ПОПЕРЕДНИКА, з дослідження В. Шахбазової «Святитель Феодосій,

архієпископ Чернігівський»

У 1772 році, за благословенням Чернігівського єпископа Феофіла Ігнатовича, нетлінне тіло

святителя Феодосія переклали до нової дерев’яної раки.

У 1781 році владика Феофіл повідомив до Св. Синоду, що «в кафедральному Борисоглібському

монастирі, у великій церкві, є внизу в дерев’яній раці нетлінні мощі преосвященного Феодосія

Углицького, архієпископа Чернігівського, до яких є хід і ...зціляються одержимі біснуванням і

тілесними недугами багато людей різного віку, статі і стану».

ОСВЯТИВ СЛУЖБОВІ ПРИМІЩЕННЯ, з книги О. Рігельмана «Літописна оповідь про Малу

Росію та її народ і козаків узагалі»

Губернський прокурор оголосив указ 1781 року про запровадження в Малій Росії трьох

намісництв...

Після прочитання ж всього того, з колінопреклонінням відслужений був молебень..., при чому

пролунало сто пострілів з однієї гармати ...і цілу годину на трубах грали.

Освячували службові приміщення в Києві – митрополит Київський Гаврило Кременецький, а в

Чернігові і в Новгород-Сіверському – Чернігівський єпископ Феофіл Ігнатович.

У той день до будинку до обіднього столу були запрошені государевий намісник, архієрей з

архімандритами й іншим знатним духівництвом, губернатор, генералітет, віце-губернатор, всі

губернські члени, предводителі і все дворянство... Під час чаркування лунала гарматна стрілянина

і в продовженні того столу грала інструментальна музика.

РОДИЧ МАЙБУТНЬОГО ПІОНЕРА КОСМОНАВТИКИ, з книги В. Іващенка і А. Кравця

«Микола Кибальчич»

Дуже коротким було 27-річне життя М. І. Кибальчича, однак він залишив яскравий слід як в історії

революційного руху в Росії, так і в зародженні науки про ракетні польоти.

...З’явилися Кибальчичі спочатку в Стародубі, потім – у Мглині, Новгород-Сіверському,

Почарському, а потім і в інших містах.

Про протопопа Почарського Петра Кибальчича є запис від 9 травня 1742 року в щоденнику

українського мемуариста М. Д. Ханенка: «29 листопада 1784 року... Чернігівський архієрей

Феофіл (Ігнатович) віддав протопопу Почарському Никифору Кибальчичу розпорядження –

підготувати «достойне усне вітання» Катерині II для зустрічі її під час подорожі на південь».