КОЗЕЛЬСЬКИЙ Яків Павлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, викладач, перекладач.

З козацької родини. Батько, Козельський П., – наказний сотник Полтавського полку.

Народився в 1728 в с. Келеберді Кременчуцького повіту Полтавської губернії Російської імперії

(нині – Кременчуцький район Полтавської області України).

Помер в 1795 р. у власному маєтку Крутому Березі Лубенського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Лубенський район Полтавської області України).

Навчався в Київській духовній академії (1744-1750), Петербурзьких академічній гімназії (1750-

1752) та академічному університеті (1752-1757).

Був викладачем академічної гімназії (1753-1757), служив інженером-прапорщиком в

петербурзькій комендатурі (1758-1783), викладачем Артилерійського та інженерного корпусу

(1763-1766), секретарем 3-го департаменту Сенату (1766-1770), членом Малоросійської колегії

(1770-1778), складачем петербурзької дирекційної комісії при Комісії «Нового кодексу» та

інспектором для іноземців (1788-1793).

К. – автор підручників для кадетів «Арифметичні пропозиції»(1764), «Механічні пропозиції»

(1765), перекладач «Початкових основ фортифікації» Х. Вольфа (1765), «Твору про облогу

фортець» (1770), трагедії «Велесан» (1778).

Його перу належить низка філософських праць. Це, насамперед, хрестоматія «Філософські

пропозиції» (1768), названа першою системою філософії на Русі, двотомник «Статті про

філософію та її частини з Енциклопедії» (1770), «Міркування двох індійців, Калана та Ібрагіма,

про людське пізнання» (1788).

Наш земляк багато перекладав. Серед найбільш відомих доробків – трагедія «Обурення проти

Венеції» Т. Отвея (1764), «Історія про зміни, що відбувалися в Швеції в міркуваннях віри та

правління» Р. Верто д’Обефа (1764-1765), «Історія славетних государів» (1765), «Історія датська»

Л. Гольберга (1765-1766), «Государ та міністр» К.-Ф. Мозера (1766).

К. був переконаним прибічником освіченого абсолютизму. Ідеалом вважав таку державу, де

відсутні розкіш й бідність, де існує приватна власність, проте вона обумовлюється особистим

трудом та заслугами перед співвітчизниками, а ще залишається місце для індивідуальних свобод,

людських доброчесності та справедливих законів.

Наш земляк у своїх творах відстоював прогресивні точки зору на розвиток суспільства. Так, він

виступав проти воєн як вселенського зла, кращими правителями вважав «батьків-економів»

власного народу, висловлювався за рівномірний розподіл плодів суспільної праці, закликав до

введення 8-годинного робочого дня і до передання частини церковних багатств у світське

володіння.

Із-за таких позицій тогочасна наука тактовно ігнорувала як самого вченого, так і його праці.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Іг. Максимович, М. Ломоносов, Г. Ріхман, Г. та Ф.

Орлови, М. Максимович-Амбодик, Є. Наришкіна та ін.

***

ДОБРОЧЕСНІСТЬ І СПРАВЕДЛИВОСТІ

, з життєвого кредо Я. Козельського

Дехто думає, буцімто доброчесність є уявна, а не суттєва річ, тому що в одному народі чи часі

вважається за ґандж те, що в іншому – за доброчесність; з цього видно, що вони плутають якості, котрі залежать від звичаїв і тому можуть змінюватися, з безпосередньою доброчесністю, яка за

власною суттю не залежить від звичаїв і не змінюється, тому що вона є постійне збереження

справедливості.

ДУМКИ СТАЮТЬ БЛАГОРОДНІШИМИ, з книги Я. Козельського «Філософічні пропозиції»

Людина при переміні натурального стану на громадянський отримала в поступці своїй

справедливість замість спонуки, у справах своїх – мораль, замість потворної сліпоти, і у всьому

своєму бутті – обов’язок замість натурального спонукання, і слідує розуму не слухаючи своєї

схильності.

І хоча вона через цю переміну позбавляється багатьох натуральних вигод, однак на місце того

отримує інші великі властивості, здібності її значно зростають, знання розширюються, думки

стають благороднішими і вся душа її підноситься до такого рівня, що коли б зловживання нового

цього стану не зводило б її часто нижче натурального, то мусила б вона безумовно благословити

той час, який її вивів з того стану і зробив з нерозумної і обмеженої тварини розумною і людиною.

…Людина через договір з суспільством втрачає натуральну свободу і необмежене право до всього

того, що її спокушає і чого вона досягти може, а отримує громадянську свободу і власність майна.

Натуральна свобода кожної людини не має інших меж, як тільки її сили, а громадянська свобода

обмежена громадською волею.

…Благополуччя цілого народу полягає в тому, коли кожен з його членів втрачає малу частину

своїх задоволень, щоб отримати замість того незрівнянно більшу. Тому що всі люди в суспільстві

бажають власності, честі, слави, покою, веселощів та іншого; коли вони всі бажатимуть того

безмежно, то важко кому-небудь з них бути благополучним; а якщо кожен з них поступиться

одним якимось із своїх, чи малою частиною з усіх своїх бажань суспільству, то через те вони без

винятку майже у всіх своїх бажаннях будуть задоволені і тому благополучні.

…У громадянському стані отримує людина ще й моральну свободу, яка робить її паном над нею

самою, тому що спонукання бажання є рабство, а покора встановленим законам є свобода.

…Людина через громадянський стан замість втрати натуральної рівності отримує рівність

моральну і законну і, будучи натурально нерівною силою чи розумом, іншому робиться рівною за

договором і правом.

…Ніякий народ не можна зробити доброчесним інакше як через поєднання особливої користі

кожної людини зі спільною користю всіх... Непогано було б суспільство влаштувати так, щоб ні

один його член йому, ні воно жодному своєму членові не були б тягарем.

…У кого є більше власності, ніж скільки потрібно на нинішні і майбутні потреби, також