Тут все, включаючи доставку матеріальній частині, газовидобування і устрій стартових майданчиків, вперше робилося на голому місці.

ПІДНЯТИСЯ В ПОВІТРЯ, з нарису О. Лашкова і Ю. Лозиченка «Генерал повітроплавання»

Після закінчення військово-інженерного училища Кованька направили в саперний батальйон, де

незабаром він став відомим своїми винаходами в мінній справі. В ті часи передовими головами

опанувала думка: як піднятися в повітря на керованому апараті? Експерименти проводилися

всюди – і в Росії також. 1884 року О. Ф. Можайський встановив на «літальному апараті» дві парові

машини і зумів піднятися з землі, проте справа закінчилася аварію.

Кар’єра Кованька, по суті, розпочалася 15 лютого 1885 р., коли молодого підпоручика призначили

спочатку тимчасовим завідувачем, а потім і штатним командиром вперше сформованої команди

військових повітроплавців.

6 жовтня 1885 року – дата першого серйозного успіху російських повітроплавців: аеростат з

екіпажем з трьох чоловік під командуванням поручика Кованька здійснив вільний п’ятигодинний

переліт з Петербургу до Новгорода, подолавши понад 180 верст.

Вже до 1896 р. в російській армії існувало п’ять повітроплавних відділень: Варшавське, Осовецьке, Івангородське, Ковенське і Новогеоргієвське. Всі вони були укомплектовані

фахівцями, котрі пройшли підготовку в Учбовому парку.

Займався О. Кованько і науковим повітроплаванням, зокрема, здійснив політ з відомим

професором Дмитром Менделєєвим.

ГОТУВАВ ОФІЦЕРІВ ДЛЯ ЄВРОПИ, з статті Я. Янчака і В. Аксенчика «Повітроплавець родом

з України»

Велика радянська енциклопедія (том 12, с.359, видання 1973 р.) чомусь указує на Петербург як на

місце його народження, і навіть припускається помилки в даті: замість 16.03.1856 вказано

17.03.1856, проте інші джерела підтверджують, що він народився в Полтаві...

...Наш земляк першим у світі сформулював і утілив в життя ідею польотів на аеростатах для

вивчення атмосфери, а також для дослідження впливу польоту на організм людини.

...В офіцерських класах Повітроплавного парку ...проходили підготовку офіцери зарубіжних армій

– сім болгарської і один – сербської. З 1894 по 1904 роки через повітроплавні частини пройшло

2085 осіб. Ці люди забезпечили подальший розвиток авіації і повітроплавання в Європі.

МОТОРОШНО І ХОЛОДНО, з статті В. Гіляровського «Політ Д. І. Менделєєва»

Повне сонячне затемнення спостерігалося в Московській губернії 8 серпня 1887 року, і місцем для

наукових спостережень було вибране м. Клин, куди я і прибув з нічним поїздом Миколаївської

залізниці, битком набитим москвичами, які їхали спостерігати затемнення.

О четвертій годині ранку було ще темно. Я вийшов з вокзалу і відправився на поле, вкрите

натовпом народу, що оточував повітряну кулю, яка гойдалася на темному фоні неба.

– Буцімто голова з опери «Руслан і Людмила».

На сході небо чисте, і світяться рожеві, золотисті відблиски.

Куля оточена загородкою, і поряд ціла барикада з шпал, на якій стоять апарати для приготування

водню і наповнення ним кулі.

Довкруги клопочуть солдати саперного батальйону.

Весь день напередодні вони наповнювали кулю, проте роботі заважала буря, котра рвала і ударяла

кулю об землю. На кулі напис: «Росіянин».

Серед публіки бігає обірваний мужичок, торговець трубками для спостереження затемнення, і

вищить:

– Купуйте, панове, скельця, через хвилину починається затемнення.

О 6 годині ранку молодий поручик лейб-гвардії саперного батальйону О. М. Кованько

скомандував:

– Кріпити корзину!

До корзини прилаштували барограф, два барометри, біноклі, спектроскоп, електричний ліхтар і

сигнальну трубу.

З кулі передбачалося замалювати корону сонця, спостерігати рух тіні і провести спектральний

аналіз.

О 6 годині 25 хвилин до корзини підійшов, зустрінутий оплесками, високий, трохи сутулий, з

лежачим по плечах волоссям, з сивиною і довгою бородою, професор Дмитро Іванович

Менделєєв. В нього в руках телеграма, яку він читає: «На прояснення надія слабка. Вітер

очікується південний. Срезневський».

Менделєєв і Кованько сіли в корзину, однак намокла куля не піднімається.

Між ними точиться розмова. Чутно лише, що кожному хочеться летіти, і, нарешті, п. Кованько

поступається проханню Менделєєва і читає йому лекцію про управління кулею, показуючи, що і

як робити. Менделєєв цілується з Кованько, який вилазить з корзини. Підходять професор

Краєвич, діти професора і знайомі. Цілуються, прощаються...

Починає швидко темніти.

Пан Кованько вискакує з корзини і командує солдатам:

– Віддавай!

Кулю рвонуло догори, і, під вигуки «ура», вона зникає в темряві...

Як зараз, бачу величезну фігуру професора, його волосся, яке розвівається з-під широкополого

капелюха... Руки підняті догори, – він намагається розібратися у вірьовках...

І відразу зникає... Робиться абсолютно темно... Стає холодно і страшно... Деяким пані погано...

Чоловіки за декілька хвилин перед цим сміялися:

– Аж надто, панове, хитрими стали, наперед про небесну планиду знають... А ніякого затемнення і

не буде!

Ці чоловіки тепер в жаху кинулися бігти чомусь до села. Дехто ліг на землю... Моляться...

Голосять... Особливо жінки...

А вдалині реве сільське стадо. Ворони каркають тривожно і носяться низько над полем...

Моторошно і холодно.