- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (20) »
електротехніка, справа знайома. А полковник Батьянов продовжував «класти життя» на славу Франції, був тяжко поранений, одержав за це командорський хрест Почесного легіону і відставку без пенсії.
— Я знаю це, — сказала Доллі.
— Не все знаєш. Це було вже після Версальського миру, коли в Росію відправляли горезвісний «легіон честі»[2].
Твій батько, — він, мабуть, любив мене, — прийшовши до мене, сказав: «Капітане, ось нагода спокутувати ваше ганебне минуле. Записуйтесь у «легіон честі». Мене, на жаль, не прийняли, я інвалід. Але за мене пішов мій син!» Я відповів, що в мене нема ніякісінького бажання йти в добровольчу армію. Відвойовувати для панів поміщиків їх вишневі сади не хочеться. В Червону Армію — інша справа! Він пішов, і наші шляхи розійшлися. А ти говориш про його інтерес до моїх вечірніх університетських занять… Що ти читаєш, що це в тебе за книжка?
— Це?.. Це?.. Ой лишенько, та що ж це я взяла? — здивовано вигукнула дівчина, дивлячись на товсту книжку, що лежала в неї на колінах. — Я хотіла взяти новий роман Харді, а помилково схопила зовсім інше. — Що це? — Андрій взяв книжку… — Зоологічний каталог фірми Гагенбека! — Ти що ж, хочеш відкрити зоосад? — Збожеволів! — розреготалася Доллі. — Та це і не мій каталог. З ним носиться останній час Пфейфер. — Пфейфер? — здивовано закинув голову Араканцев. — Фрідріх Пфейфер? — Ти знаєш його? — здивувалася в свою чергу Доллі. — Дуже добре, — їдко усміхнувся Андрій. — Я цілих три роки працював на його гамбурзькій фабриці. Та хто ж не знає Пфейфера? Товстий Фрідріх — так прозвали його в Гамбурзі — промисловець, банкір і авантюрист, завжди зайнятий, завжди кипить, мов луг. А хіба він тут? Кажучи це, Араканцев перегортав гагенбеківський каталог, з задоволенням розглядаючи чудово зроблені кольорові фотографії тварин. Мелькали то бридкий крокодил, то смугастий мешканець джунглів — тигр, зажурений вологодський ведмедик, добродушний слон, барвисті різноколірні папуги. — Так, він тут, — відповіла дівчина, — приїхав до тата у справі. — Ого! — здивовано звів брови Араканцев. — Полковник Батьянов працює для чорного інтернаціоналу? Я чув, що Григорій Миколайович, вийшовши у відставку, знов почав працювати в своїй галузі як інженер-механік, але щоб він погодився співробітничати з Пфейфером — цього я не чекав!.. — Андрію! — докірливо промовила Доллі. — Що ти кажеш? Співробітництво не служба. Араканцев, не підводячи очей і вдаючи, що розглядає в каталозі корабель пустині — білосніжного дромадера, різко відповів: — Не служба! А на мій погляд, не інакше: Пфейфер — хазяїн, а його високоблагородіє полковник Батьянов — слуга. Мені здається, коли в житті твого батька настане скрутний момент, Пфейфер купить його цілком і назавжди з усіма потрухами! — закінчив Араканцев і, злякавшись свого майже ворожого тону, квапливо перегорнув сторінку каталога, замінивши дромадера зразком гордої краси — круглооким беркутом. Доллі мовчала, неуважливо перебираючи намисто. Розгублений Араканцев швидко гортав каталог. Добравшись до флегматичного пінгвіна, почав розглядати його з перебільшеною цікавістю. — У тебе є підстава говорити так, — тихо промовила Доллі. Видно було, як важко давалося дівчині кожне слово. — Ти ж знаєш прокляту, невигойну пристрасть батька! — Карти? — швидко спитав Араканцев. — Так, знаю! За зеленим столом він буквально сам не свій. Ну, якщо Пфейфер дізнався про цю слабість Григорія Миколайовича, то… Араканцев різко обірвав фразу. Спіймавши важке зітхання Доллі, захвилювався і знову повернувся до каталога. Пролетів розділ птахів, плазунів, чотириногих і ввірвався в розділ чотирируких. А Доллі знову мовчала, опустивши голову. На обличчі Араканцева відбився відчай, а пальці його перегортали сторінки розділу приматів, людиноподібних мавп. — Що це таке?! Вигук Араканцева примусив Доллі підвести голову. Вона побачила на сторінці каталога страхітливу морду горили. І одразу ж Араканцев захлопнув книжку. — Скажи, Доллі, - дивно тремтячим від стримуваного почуття голосом почав Андрій, — навіщо ви у віллі держите орангутанга? Це небезпечна гра. — Гамількар небезпечний? — з усмішкою спитала дівчина. — Навпаки, завдяки йому ми почуваємо себе з цілковитій безпеці. Восени, коли закінчується курортний сезон, тут буває страшнувато. Тиняються якісь підозрілі типи. А з Гамількаром ми наче за кам’яною стіною. Він так любить мене і тата! Гамількар уже два роки живе в нас. Його подарував батькові Пфейфер для якихось дослідів. Фантазія багатія! Гамількар навіть допомагає мені в господарстві. Ми вважаємо, що в нас два слуги: черкес Абдул-Земіль і Гамількар. Але Абдул більше шофер, ніж слуга, а Гамі, як ми його називаємо, миє підлогу, прибирає постіль, рубає і носить дрова, відкупорює пляшки. О, коли б ти бачив, з якою комічною поважністю виконує він свої обов’язки! О, Гамі серце! — збуджено вигукнула дівчина. — А крім того, він допомагає батькові в його дослідах. — Орангутанг допомагає інженерові-механіку? — приховуючи під безтурботним сміхом настороженість, запитав Араканцев. — Це цікаво! Розкажи, в чому ж полягає допомога мавпи? — Подробиць я не знаю, тато тримає це в секреті. Знаю тільки, що він проводить зараз безліч складних дослідів у галузі механізації виробництва. Його чергова idee fixe — таке удосконалення, спрощення виробництва, при якому була б майже не потрібна праця людини. Він якось сказав мені, що, коли Гамількар замінить біля конвеєра людину, тоді тато задовольниться, бо можна буде посилати на фабрики навіть недоумкуватих, ідіотів і божевільних. Тому Гамількар під наглядом тата часто стовбичить біля конвеєра, щось згвинчує, розгвинчує, а що саме — не знаю! Але чому ти про це питаєш? — Ось чому, — знову розкрив каталог Араканцев. І Доллі знову побачила страшну морду горили. — Читай. Gorilla gina!.. Простіше кажучи, горила! А тепер дивись напис олівцем: «Погано переносять наш клімат, швидко вмирають від сухот, але все ж для досліду виписати сто екз.». — Та це ж рука Пфейфера! — вигукнула зацікавлена Доллі. — Але навіщо йому стільки мавп? — Товстий Фрідріх знайде діло і для горил. Пустить їх по Берліну і Гамбургу з рекламами виробів своєї промисловості. Фурор! Але дивись далі. Pithecus jatyrus… Оранги, родичі твого Гамількара. І знову напис олівцем тією ж рукою: «Ці міцніші. Завезти двісті». — Нічого не розумію! — сказала
2. Зоологічний каталог
— Це?.. Це?.. Ой лишенько, та що ж це я взяла? — здивовано вигукнула дівчина, дивлячись на товсту книжку, що лежала в неї на колінах. — Я хотіла взяти новий роман Харді, а помилково схопила зовсім інше. — Що це? — Андрій взяв книжку… — Зоологічний каталог фірми Гагенбека! — Ти що ж, хочеш відкрити зоосад? — Збожеволів! — розреготалася Доллі. — Та це і не мій каталог. З ним носиться останній час Пфейфер. — Пфейфер? — здивовано закинув голову Араканцев. — Фрідріх Пфейфер? — Ти знаєш його? — здивувалася в свою чергу Доллі. — Дуже добре, — їдко усміхнувся Андрій. — Я цілих три роки працював на його гамбурзькій фабриці. Та хто ж не знає Пфейфера? Товстий Фрідріх — так прозвали його в Гамбурзі — промисловець, банкір і авантюрист, завжди зайнятий, завжди кипить, мов луг. А хіба він тут? Кажучи це, Араканцев перегортав гагенбеківський каталог, з задоволенням розглядаючи чудово зроблені кольорові фотографії тварин. Мелькали то бридкий крокодил, то смугастий мешканець джунглів — тигр, зажурений вологодський ведмедик, добродушний слон, барвисті різноколірні папуги. — Так, він тут, — відповіла дівчина, — приїхав до тата у справі. — Ого! — здивовано звів брови Араканцев. — Полковник Батьянов працює для чорного інтернаціоналу? Я чув, що Григорій Миколайович, вийшовши у відставку, знов почав працювати в своїй галузі як інженер-механік, але щоб він погодився співробітничати з Пфейфером — цього я не чекав!.. — Андрію! — докірливо промовила Доллі. — Що ти кажеш? Співробітництво не служба. Араканцев, не підводячи очей і вдаючи, що розглядає в каталозі корабель пустині — білосніжного дромадера, різко відповів: — Не служба! А на мій погляд, не інакше: Пфейфер — хазяїн, а його високоблагородіє полковник Батьянов — слуга. Мені здається, коли в житті твого батька настане скрутний момент, Пфейфер купить його цілком і назавжди з усіма потрухами! — закінчив Араканцев і, злякавшись свого майже ворожого тону, квапливо перегорнув сторінку каталога, замінивши дромадера зразком гордої краси — круглооким беркутом. Доллі мовчала, неуважливо перебираючи намисто. Розгублений Араканцев швидко гортав каталог. Добравшись до флегматичного пінгвіна, почав розглядати його з перебільшеною цікавістю. — У тебе є підстава говорити так, — тихо промовила Доллі. Видно було, як важко давалося дівчині кожне слово. — Ти ж знаєш прокляту, невигойну пристрасть батька! — Карти? — швидко спитав Араканцев. — Так, знаю! За зеленим столом він буквально сам не свій. Ну, якщо Пфейфер дізнався про цю слабість Григорія Миколайовича, то… Араканцев різко обірвав фразу. Спіймавши важке зітхання Доллі, захвилювався і знову повернувся до каталога. Пролетів розділ птахів, плазунів, чотириногих і ввірвався в розділ чотирируких. А Доллі знову мовчала, опустивши голову. На обличчі Араканцева відбився відчай, а пальці його перегортали сторінки розділу приматів, людиноподібних мавп. — Що це таке?! Вигук Араканцева примусив Доллі підвести голову. Вона побачила на сторінці каталога страхітливу морду горили. І одразу ж Араканцев захлопнув книжку. — Скажи, Доллі, - дивно тремтячим від стримуваного почуття голосом почав Андрій, — навіщо ви у віллі держите орангутанга? Це небезпечна гра. — Гамількар небезпечний? — з усмішкою спитала дівчина. — Навпаки, завдяки йому ми почуваємо себе з цілковитій безпеці. Восени, коли закінчується курортний сезон, тут буває страшнувато. Тиняються якісь підозрілі типи. А з Гамількаром ми наче за кам’яною стіною. Він так любить мене і тата! Гамількар уже два роки живе в нас. Його подарував батькові Пфейфер для якихось дослідів. Фантазія багатія! Гамількар навіть допомагає мені в господарстві. Ми вважаємо, що в нас два слуги: черкес Абдул-Земіль і Гамількар. Але Абдул більше шофер, ніж слуга, а Гамі, як ми його називаємо, миє підлогу, прибирає постіль, рубає і носить дрова, відкупорює пляшки. О, коли б ти бачив, з якою комічною поважністю виконує він свої обов’язки! О, Гамі серце! — збуджено вигукнула дівчина. — А крім того, він допомагає батькові в його дослідах. — Орангутанг допомагає інженерові-механіку? — приховуючи під безтурботним сміхом настороженість, запитав Араканцев. — Це цікаво! Розкажи, в чому ж полягає допомога мавпи? — Подробиць я не знаю, тато тримає це в секреті. Знаю тільки, що він проводить зараз безліч складних дослідів у галузі механізації виробництва. Його чергова idee fixe — таке удосконалення, спрощення виробництва, при якому була б майже не потрібна праця людини. Він якось сказав мені, що, коли Гамількар замінить біля конвеєра людину, тоді тато задовольниться, бо можна буде посилати на фабрики навіть недоумкуватих, ідіотів і божевільних. Тому Гамількар під наглядом тата часто стовбичить біля конвеєра, щось згвинчує, розгвинчує, а що саме — не знаю! Але чому ти про це питаєш? — Ось чому, — знову розкрив каталог Араканцев. І Доллі знову побачила страшну морду горили. — Читай. Gorilla gina!.. Простіше кажучи, горила! А тепер дивись напис олівцем: «Погано переносять наш клімат, швидко вмирають від сухот, але все ж для досліду виписати сто екз.». — Та це ж рука Пфейфера! — вигукнула зацікавлена Доллі. — Але навіщо йому стільки мавп? — Товстий Фрідріх знайде діло і для горил. Пустить їх по Берліну і Гамбургу з рекламами виробів своєї промисловості. Фурор! Але дивись далі. Pithecus jatyrus… Оранги, родичі твого Гамількара. І знову напис олівцем тією ж рукою: «Ці міцніші. Завезти двісті». — Нічого не розумію! — сказала
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (20) »