ТРЕТЯК Юзеф

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Поет, літературознавець, критик.

З шляхтянської родини.

Народився 23 вересня 1841 р. в с. Малих Біскупичах Володимир-Волинського повіту Волинської

губернії Російської імперії (нині – с. Панасівка Підволичиського району Тернопільської області

України)

Помер 18 березня 1923 р. в м. Кракові (Польща).

Закінчив Київський і Львівський університети.

Працював літературним та театральним рецензентом «Газети Народової», вчителем низки

Львівських і Краківських середніх шкіл, викладачем Ягеллонського університету (1886-??).

Член Польської академії наук (1888).

Дійсний член краківської Академії знань (1900).

Член Львівського наукового товариства (1920).

Учасник польського Січневого повстання (1863-1864).

Спеціалізувався з проблем романтизму, позитивізму, натуралізму, просвітницької літератури.

Автор розвідок «Францішек Карпінський та його поезія» (1876), «Про байронізм у польській

поезії» (1879), «Міцкевич у Вільно та Ковно» (1882-1884), «Історія Хотинської війни 1621 р.»

(1889), «Про вплив Міцкевича на поезію Шевченка» (1892), «Молодість Міцкевича», «Образи неба

і землі у «Пані Тадеуші» (обидві – 1898), «Юліуш Словацький. Історія духу поета» (1903-1904),

«Міцкевич і Пушкін» (1906), «Богдан Залеський» (1911-1914), «Петро Скарга в історії та

літературі Берестейської унії» (1912), «Адам Міцкевич у світлі нових джерел 1815-21 рр.» (1917),

«Давня руська поезія» (1918).

Серед друзів та близьких знайомих Т. – Ю. Танько-Грінцевич, В. Спасович та ін.

***

МОЯ АУДИТОРІЯ

, з професійного кредо Ю. Третяка

Моя аудиторія – непідкупні знавці.

ЗІМПРОВІЗУВАВ ЕПІГРАМУ, з книги Ю. Третяка «Міцкевич і Пушкін»

Пушкін, як людина місцева, виступав в ролі чичероне. Добре знаючи літературу власного народу, він знав і вірш Рубана, процитував його як приклад рабської поезії, котра падає долілиць перед

могутністю самодержця. Цей вірш збудив у Пушкіна дух непокірності; він хотів показати, як

дивиться на пам’ятник російський незалежний поет і зімпровізував епіграму, в якій передбачав

тріумфаторові падіння в безодню.

Природно, під цим падінням Пушкін не міг розуміти падіння Росії, а лише повалення тієї

політичної форми, яку надав їй Петро.

БУВ ПЛАГІТ ЧИ НІ, з розвідки Д. Івінського «До історії літературних стосунків Пушкіна і

Міцкевича»

Ю. Третяк зіставив «Мідний вершник» з віршами «Олешкевич» і «Пам’ятник Петра Великого»: «З

«Олешкевичем» ця поема («Мідний вершник» – авт.) має загальну тему повені і також загальну

думку про те, що за злочини володарів розплачуються спочатку найслабкіші і найменш винні».

...Ці зауваження Третяка, за всієї їх, так би мовити, приблизності, донині мають своє значення.

Звичайно, припущення про те, що Пушкін, звертаючись до «незнаменитого» героя і його долі, враховував саме вірші 121-126 «Олешкевича», де виражена думка про те, що першими провидіння

карає найменше винних, не може бути доведена (як, втім, і спростована). Проте зв’язок тексту

«Мідного вершника» з текстом «Олешкевича» Третяк підкреслив абсолютно справедливо.

Повернемося тепер до спостережень Ю. Третяка. Дослідник запропонував вельми широкий

«перелік» «паралельних місць» в «Уривку» і «Мідному Вершнику»; нагадаємо його

спостереження.

1. Міцкевич:

Русской столицы каково начало?

С чего вдруг захотелось тысячам славян

Лезть в эти последние углы своих держав,

Вырванные только что у моря и чухонцев?

Здесь грунт не дает ни овощей, ни хлеба,

Ветры приносят только снег и слякоть;

Здесь слишком жаркие или слишком холодные небеса,

Свирепые и изменчивые как настроение деспота.

Не хотели люди – болотные окраины

Царь облюбовал и ставить велел

Не город людям, но себе столицу:

Царь здесь всемогущество воли своей показал.

2. Пушкін:

И думал Он:

Отсель грозить мы будем шведу.

Здесь город будет заложен

На зло надменному соседу.

Природой здесь нам суждено

В Европу прорубить окно…;

Ногою твердой стать при море.

Сюда по новым им волнам

Все флаги в гости будут к нам,

И запируем на просторе.

...Спостереження Третяка одержали визнання; навіть С. М. Бонді, взагалі не схильний надавати

особливе значення твердженням про «Уривок» як підтекст «Мідного вершника», відзначив: «Тут, справді, кожен образ є відповіддю і запереченням на образи Міцкевича».

Однак за сторіччя, яке пройшло з часу першої публікації роботи Третяка, спроб перевірити

наведені результати його аналізу, наново зіставивши тексти Пушкіна і Міцкевича, не робилося.

Тим часом це необхідно бодай для того, аби отримати певну і достовірну відповідь на запитання

про те, яким був пушкінський принцип відбору матеріалу з поеми Міцкевича.

ЗГАДУВАВ ЧОРНУХИНСЬКОГО ФІЛОСОФА, з статті Л. Ушкалова «Сковородіяна Дмитра

Чижевського»

Від 1910-х років ім’я Сковороди починає все частіше зринати і в публікаціях на Заході. Так, Марія

фон Безобразова друкує чималий есей «Григорій Сковорода – український філософ (1722-1794)»

на сторінках берлінського часопису «Archiv für Geschichte der Philosophie» (1912), Юзеф Третяк

згадує про нього у своїй книзі «Петро Скарга в історії та літературі Берестейської унії».

СЕРЕДИНОЮ МОРЯ, з статті В. Корольова «Босфорська війна»

У 1625 р. козаки від Трабзона прийшли до Кафи (або Гезльова), а в 1622 р., схоже, навпаки – від

Балаклави з’явилися до Трабзону.

В. Д. Сухоруков припускає, що в 1652 р. донці від Криму попрямували безпосередньо до Босфору, а Юзеф Третяк вважає, що в 1615 р. запорожці пішли до Малої Азії безпосередньо серединою

моря.

...Запорожці і донці, таким чином, не «абсолютизуючи» роль течій, могли підходити до Босфору з

будь-яких напрямів і так само мали можливість йти