малюнок вірша, певний вибір жанрів, використання традиційних міфологічних і літературних
умовних образів.
...Знайомство з Кюхельбекером сприяло виникненню у Туманського інтересу до питань
суспільного і політичного життя.
ТОВАРИШ ПУШКІНА, з інтерв’ю Ю. Шемшученка П. Ларіонову «У ньому багато прекрасного»
– Юрію Сергійовичу, Вашому перу належать близько 500 публікацій з юридичної тематики.
Чим викликане звертання до сфери поезії?
– Іноді я пишу для душі. Переважно це стосується моїх чудових земляків – уродженців
Глухівщини. У мене є публікації, зокрема, про художника, директора Петербурзької академії
мистецтв А. Лосенко, композиторі Д. Бортнянського, другого президента Всеукраїнської академії
наук, академіка М. Василенка.
Василь Іванович Туманський – теж мій земляк і чудова особистість. Він і його творчість давно
цікавлять мене. Кілька років назад я зустрівся в академічному санаторії «Ворзель» з відомим
літературознавцем, нині вже покійним, академіком Л. Новиченко. Розмова зайшла про В.
Туманського. Я йому сказав: «Було б непогано, якби наші літератори підготували книгу про цього
напівзабутого поета». На що Леонід Миколайович відповів: «З літераторів ніхто в Україні
дослідженням життя й діяльності В. Туманського не займається. Ви його земляк і чимало знаєте
про нього. Ось і напишіть таку книгу. Він цього заслуговує». Із цього все й почалося.
…Стародавній рід Туманських веде свій початок з Польщі. Один з його далеких предків Тимофій
Ігнатійович у середині XVII століття переселилося на українські землі й пустив тут своє коріння.
Більшість представників цього роду відносилися до козацької старшини, служили при гетьманах
Лівобережної України й у складі першої й другої Малоросійської колегії у Глухові. Після
ліквідації в 1764 р. гетьманства одержали статус дворянства, займали різні військові посади в
органах державної адміністрації.
Батько Василя – Іван Васильович учився в Кенігсберзькому університеті, служив в
Ізмайловському і Старооскольському полках, пішов у відставку в чині генерал-лейтенанта. Мати
– Надія Семенівна – з роду Масюкових. Василь підростав у компанії трьох братів і сестри Ольги.
…Разом з молодшим братом Михайлом виїхав в 1816 році до Санкт-Петербурга, де обоє почали
вчитися в Петропавлівському училищі, яке готувало чиновників для державної служби.
…Особливо дружні стосунки в цей період у В. Туманського склалися з поетом і прозаїком зі
Слобожанщини О. Сомовим. Він звів Василя Івановича з редакцією журналу «Український
вісник». На його сторінках за 1818 рік вони обмінялися віршованими присвятами один одному під
однаковою назвою «Туга за батьківщиною».
У серпні 1819 року В. Туманський разом з О. Сомовим виїхав до Парижу, де слухали відомих на
той час французьких професорів Араго, Кузена й інших.
На початку 1821 року в Парижі з’явився й В. Кюхельбекер. Він читав тут лекції з російської
літератури. Друзям було про що поговорити. Вони всерйоз обговорювали можливість своєї участі
в повстанні греків проти турецького ярма, яке почався в цей час.
…Улітку того ж року В. Кюхельбекер за допущене вільнодумство у своїх лекціях був відкликаний
з Парижу. В. Туманський позичив йому грошей на дорогу й разом з ним повернувся до
Петербурга.
…У жовтні 1821 року він, виконуючи відповідне доручення , вручає в Полтаві диплом почесного
члена Вільного товариства любителів російської словесності корифеєві української літератури І.
Котляревському.
– А що ж О. Пушкін?
…В. Туманський зробив добру послугу видавцям «Полярної зірки» К. Рилєєву й О. Бестужеву.
Він сприяв установленню постійних творчих зв’язків між О. Пушкіним і журналом. К. Рилєєв не
приховував у цьому зв’язку свого захвату «листами нашого парнаського чудотворця, –
повідомляв він В. Туманському, – «Полярна зірка» зобов’язана тобі».
Уже після від’їзду О. Пушкіна з Одеси він запропонував В. Туманському надсилати вірші й прозу
для «Московського вісника». Василь Іванович скористався пропозицією й надрукував у цьому
журналі біля півтора десятків своїх віршів.
…До нас дійшла тільки частина прозаїчних добутків і близько 200 віршів Василя Івановича. Це й
поезія цивільного звучання, й романтична лірика. Як відзначав О. Пушкін, добутки В.
Туманського «вирізняються гармонією, точністю слова й викривають рішучий талант». У цілому
його поезія одержала позитивну оцінку й з боку таких метрів літератури, як В. Бєлінський, М.
Некрасов, М. Гоголь.
– Наскільки доступні вірші В. Туманського?
– Перший збірник «Вірші Василя Івановича Туманського» опублікував в 1881 році син С.
Милорадович (Туманської) – Г. Милорадович. Через десять років він же видав невеликим
тиражем збірник «Листи В. І. Туманського й невидані його вірші». Потім була книга «В. І.
Туманський. Вірші й листи» за редакцією письменника й публіциста, уродженця
Дніпропетровщини С. Брайловського (Санкт-Петербург, 1912 рік). Зараз ця книга стала
бібліографічною рідкістю.
У роки радянської влади окремі вірші В. Туманського друкувалися в літературних журналах і
збірниках переважно в Росії. В 1988 році в Ленінграді М. Ч. Ларіонова захистила кандидатську
дисертацію на тему «В. І. Туманський – поет 20-30-х років XIX сторіччя».
У виданій мною книзі поміщені всі відомі на сьогодні вірші В. Туманського в їх сучасній
орфографічній обробці. У ній також дається все листування В. Туманського і деякі його прозаїчні
добутки, нариси про Федора Осиповича й Федора Антоновича Туманських.
– На закінчення кілька слів про долю маєтків, де народився й помер Василь Іванович?
– Вона досить сумна. Обоє маєтків після смерті В. Туманського опинилися в руках його рідного
брата Володимира, а від нього перейшли в спадщину до сина останнього Михайла. Він був
запеклим картярем і фактично програв маєтки в Чарторигах