ставилася до

Вас дуже тепло й говорила це часто нам. Дякую!

Душевно відданий вам О. Чичибабін.

ДОНЬКА ЗАГИНУЛА ВНАСЛІДОК НЕДБАЛОСТІ ІНЖЕНЕРА, з книги І. Кнунянца

«Лабораторія поблизу коров’ячого броду»

У них з Вірою Володимирівною довго не було дітей; коли народилася донька Наташа, Олексію

Євгеновичу було вже за сорок.

У 1930 році Наташа поступила в МВТУ, і її відразу послали практикуватися на Дорогомилівський

завод, в цех, де здійснювали сульфування нафталіну. А треба сказати, що ця реакція відбувається

при 180°С під тиском.

Цеховий інженер вирішив показати практикантці, як відбираються проби у ході процесу. Він

підвів її до автоклава і попросив робочого взяти пробу через нижній спуск. Вентиль виявився

забитим, і тоді ризикнули відкрити автоклав.

Інженер велів апаратникові зменшити тиск. І ось тут-то внаслідок волаючої недбалості обидва – і

інженер, і апаратник – не побачили, що труба, через яку здувають гази, теж забита. Вирішивши, що тиск вже впав, стали відкривати люк, проте ледве ослабили болти, як кришку зірвало і гарячу

масу, яка складається з олеуму, нафталіну і продуктів реакції, викинуло в приміщення.

Ви знаєте, що таке олеум, та ще гарячий? Цех миттєво заповнився їдким туманом, в якому місцеві

люди, обізнані, де вихід, зорієнтувалися швидко, а ось Наташа заблукала. Донька Олексія

Євгеновича не була боязкою – вона побігла до вікна, аби викинутися з другого поверху, однак

побачила, що під вікном стоять бутлі з кислотою. Тоді вона повернулася, стала шукати двері,

послизнулася і впала навзнак в калюжу олеуму.

Чоловіки тим часом похопилися її, повернулися до цеху, винесли дівчину. Однак роздягнути її й

негайно обмити, як було необхідно, посоромилися; стали чекати на швидку допомогу.

Тоді ще не вміли робити пересадку шкіри на великій поверхні. Наташа через декілька днів

померла.

Можете собі уявити, яким це було ударом для батьків.

ПОГРОЗИ МЕНЕ НЕ ЛЯКАЮТЬ, з відповіді О. Чичибабіна на вимогу М. Горбунова

повернутися до СРСР від 24 червня 1936 р.

Високошановний Миколо Петровичу!

Мені було сумно, що такого листа написали Ви, людина, до якої я добре ставився і до якого й

тепер зберігаю добрі відчуття.

Я думаю, що з мого боку не буде перебільшенням сказати, що впродовж мого життя я багато й

безкорисливо, тобто не із-за грошей чи почестей, працював для своєї батьківщини. Бажання

працювати для неї збереглося і в даний час.

…Який сенс не тільки для мене, але й для СРСР, коли залишок свого життя я витрачу, хоча і на

батьківщині, але на зусилля домогтися можливості працювати? Чи не краще не лише для мене, а й

для академії і для країни, якщо я завершу тут ще кілька цінних наукових праць? Реальні

можливості для цього є, і є те, чого я від життя бажаю і чого прошу...

Коли ж, врешті-решт, «країна» побажає зайнятися добиванням старого, який нікому шкоди не

робить, усе життя безкорисливо – не задля грошей і не задля шани – працюючого на користь

країни, нехай це робить.

…Тільки не розумію, кому і навіщо це потрібно?

ВИСТУПАВ ПРОТИ «КОЛЕКТИВНОГО ДИПЛОМА», з розвідки Г. Сидорова «Чичибабін

Олексій Євгенович»

На 1-й Всесоюзній конференції з питань вищої хімічної школи (1929) Чичибабін наполягав на

тому, що інженер-хімік найперше повинен мати широку теоретичну підготовку, а глибокі знання

виробничих процесів отримуються уже в ході його практичної діяльності. Проте конференція

визнала необхідним рухатися шляхом створення галузевих інститутів нового типу «для підготовки

фахівців …з більш різко вираженою спеціалізацією в коротший термін».

Незабаром в хімічних вузах стали вводити спеціалізацію вже на молодших курсах, була скасована

залікова сесія, виник лабораторно-бригадний метод, за якого учбовий процес будувався на

колективній діяльності студентів під керівництвом викладача, а успішний захист «колективного»

диплома забезпечував всім членам бригади, незалежно від їх індивідуальної підготовки,

закінчення інституту.

Чичибабін виступив проти такої реформи. У листі на ім’я голови Комітету з хімізації народного

господарства Я. Рудзутака він рішуче заявив, що реконструкція вищої хімічної школи, що

стихійно проводиться, значною мірою «може мати наслідком знищення вищої інженерно-хімічної

освіти в СРСР».

ПІДПАВ ПІД РЕПРЕСІЇ, з нарису В. Миленка «Трагічна доля»

Дізнавшись про рішення грудневої сесії Академії наук СРСР 1936 р. про виключення академіків

Іпатієва і Чичибабіна з її складу, Сталін остаточно переконався, що стара «норовиста» академія

стала слухняним знаряддям в його руках. У ній створилася обстановка, коли трагічна доля деяких

учених і навіть окремих наукових напрямів сприймалася покірливо. У такій ситуації вже легко

було знищити М. Вавілова і прославити Т. Лисенко, спрямувати гнів на цілі галузі знання.

Генетика стала першою репресованою наукою.