декілька діб, не сплячи, гвардійці тримаються бадьоро, говорять

дотепно, жартують.

Ще б пак – наступаємо!

ЖИТЛО ДЛЯ ПІДЛЕГЛИХ, з нарису Є. Коваленка «Бастіони генерала Коломійця»

Управління, яке створював Коломієць в 1963 році, відповідало за введення в дію стратегічно

важливих оборонних об’єктів. Якщо врахувати, що вартість багатьох з них доходила до мільярда

доларів (у цьому еквіваленті зараз простіше оцінити масштаб робіт), то можна уявити собі

відповідальність учасників кожного такого проекту і розміри можливої економії коштів за рахунок

точної і злагодженої роботи усіх служб, усіх фахівців – геодезистів, проектувальників, військових

будівельників, монтажників, випробувачів, налагоджують. А ще – стислі до неможливості

терміни...

...Найбільше Михайло Маркович гордився тим, що на усьому просторі країни в частинах, які

несуть бойове чергування на космічних рубежах, він не залишив жодного бесквартирного офіцера.

ВЕСІЛЛЯ БЕЗ НАРЕЧЕНОГО, з спогадів Г. Коновалова

Треба ж такому статися: вибухнули так звані «угорські події» – населення Угорщини повстало

проти диктатури комуністичного режиму. Природно, міжнародний стан розжарився до краю.

Війська ППО країни були приведені в бойову готовність. Посадили і нас, офіцерів зенітно-

ракетної бази, на казармовий режим. Звичайно, я цілком розумів серйозність обстановки і свій

офіцерський обов’язок. Але, по-перше, підрозділ, в якому я служив, виконував допоміжні

завдання, а мене цілком могли замінити на короткий час інші офіцери. По-друге, знімати

замовлення в ресторані було вже пізно, та й гості усі з’їхалися.

Я став відпрошуватися у свого начальника бодай на один вечір. Приїду, посиджу години три за

столом і повернуся.

Однак підполковник Кулаков навідріз відмовив мені в моєму проханні, став докоряти, що я

ставлю особисті інтереси вище за громадські. Марно я доводив, що моя відсутність не нанесе ні

краплі збитку ні нашим танкістам в Будапешті, ні боєготовності нашої частини.

– Ні, нехай там якось без вас відбудуть весілля! – резюмував начальник.

Ну що скажеш на таку ідіотську дикість! Хороше весілля, на яке не з’явився наречений!

...Тоді я звернувся до полковника Коломійця Михайла Марковича... Він зрозумів мене, привітав і

довзолив залишити службу на три доби. А ще запитав, кого я запрошую з частини. Я назвав

офіцерів 1 відділу Віктора Начученка, Юрія Панова, Юрія Чистова і Володимира Одинцова.

Коломієць відпустив і їх – на добу.

Я дотепер вдячний мудрому командирові.

ВІН У НАС ОДИН, бувальщина

На засіданні Військово-промислової комісії при Раді Міністрів СРСР, яку очолював Леонід

Васильович Смирнов, йшла мова про створення одного з об’єктів системи попередження про

ракетний напад. Головуючий кілька разів повторив:

– А це питання вирішить Михайло Маркович, – даючи зрозуміти, що немає сенсу втрачати час на

його обговорення.

Новий заступник міністра приладобудування, який був присутнім на засіданні, не витримав і

запитав:

– А хто такий Михайло Маркович?

На що Смирнов відповів:

– Михайло Маркович у нас один. Познайомитеся з ним під час перерви.

ІНСТРУКЦІЯ – ХОРОША, бувальщина

Якось вночі із заводу з Долгопрудного на Трудову рухалася колона ракет. В цей же час на свою

дачу повертався начальник Генштабу маршал Соколовський. Його автомобіль неодноразово

намагався обігнати колону, але йому цього зробити не дали.

Наступного ранку начальника бази Коломійця викликали до Генштабу на килим. Маршал запитав:

– На якій підставі мені не дозволили обігнати колону?

Михайло Маркович доповів, що офіцер – начальник колони – діяв відповідно до інструкції.

– Хто затвердив таку не зовсім розумну інструкцію? – поцікавився Соколовський.

– Ви, товаришу маршал Радянського Союзу, – відповів Коломієць.

Маршал зніяковів і сказав, що, мабуть, інструкцію необхідно «відредагувати». На що Коломієць

зауважив:

– Цього не слід робити. Інструкція хороша!

«АКАДЕМІК САМ НЕ ЗНАЄ, ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ», бувальщина

Головнокомандувач військами ППО СРСР маршал В. Судець був відомий тим, що страшенно

довго вивчав документи, які потрапляли до нього на підпис, і отримати «візу» у нього було

справою неабиякої складності. Щодо ж авант-проекту нової системи протиракетної оборони, поданий директором Радіотехнічного інституту Академії наук О. Мінцем, – терміни підтискали.

І М. Коломієць не розгубився: узявши документи, він рішуче зайшов до головкомо.

– Товаришу маршал, – сказав він. – Ось п’ять томів документації, яку неможливо прочитати, аби

не заснути. Зрозуміти – ще важче. Академік Мінц мені зізнався, що сам до кінця не знає, як це

працює.

Судець розсміявся і тут же завізував проект.

БУВ БИ МАРШАЛОМ, майже анекдот

Коломієць не шанував спиртного. І ось якось на цю його особливість звернув увагу міністр

оборони маршал Гречко.

– А чому це генерал не п’є? – запитав він під час урочистого застілля.

– Якби я ще й пив, – відповів Коломієць, то, напевно, давно вже був би маршалом.