новатором, а швидше епігоном тієї

мистецької школи, або, краще сказати, мистецького напрямку, який дістав назву «академізм».

Власне, академізм у малярстві – це доба стилю класицизму, чи, як французи його називали,

«Empire» – стилю, що панував у Європі у 1-ій половині XIX ст. Переходом до нього був

проміжний стиль від рококо до останньої чверті XVIII ст.

У слов’янському малярстві поворот до академізму запровадив український митець А. Лосенко, щоправда, передчасно, і тільки в 30-х рр.

XIX ст. знайшов своє втілення у творчості К. Брюллова – безпосереднього вчителя і кумира Т.

Шевченка. Фактично, після смерті Брюллова академізм у малярстві згортається, на зміну якому

приходить однобічно реалістична течія під назвою «передвижництво»

ЗАСНОВНИК НАРОДНОЇ ТЕМИ, з розвідки М. Петрової «А. П. Лосенко і російський

історичний живопис другої половини XVIII століття»

ХVIII століття в історії Росії – час залучення до західної культури, котра проникала разом з

європейськими майстрами, спеціально запрошеними сюди. Але вже дуже скоро стало очевидним, що задовольнити всі наростаючі художньо-промислові потреби без виховання національних

художніх кадрів буде вельми проблематично. Так виникали умови і передумови для заснування в

Росії своїй, власної Академії мистецтв...

... Проте ще за декілька років до її появи релігійна тема вперше заявила про себе в творчості

чудового російського художника Антона Павловича Лосенка.

... Він став і першим в російському мистецтві художником, який засумнівався в можливості

поєднання в станковому творі натури і релігії, і тому, залишивши свої неодноразові спроби їх

примирення, звернувся виключно до самої історії і міфології.

...Почав підніматися історичний живопис, в чому чимала заслуга і Лосенка.

Як відомо, епоха царювання Катерини II характеризується вірою в торжество розуму. Проте для

героїв Лосенка раціональне завжди буде вторинним. Його персонажі сповнені реальних відчуттів і

переживань, правдивих душевних рухів. Це та основа, на якій автор вибудовує образ людини, здатної піднятися над внутрішньою боротьбою пристрастей не силою воля, а любові, в чому

художник і бачить етичний ідеал героя.

...Він (Лосенко А. – авт.) першим в Росії розробив вчення про пропорції і написав посібник для

учнів академії. У цьому сенсі Лосенко справедливо вважається родоначальником вітчизняної

академічної школи, котрий заклав в її основу, найперше, бездоганний малюнок, породжений

пильною увагою і постійним вивченням натури, від якої і природність, і простота, і життєва

правда в мистецтві.

Навіть сам історичний живопис своїм становленням як самостійного роду станкового живопису

зобов’язаний йому.

Понад те, у його кращих творах тема, переставши бути самоціллю, ставала лише приводом,

засобом для виразу і тих ідей, які сповідав він сам, і тих умонастроїв, якими жило сучасне

художникові суспільство, в чому, власне, і знаходила своє втілення ідея його служіння.

Але і це ще не все. Якщо врахувати, що художній портрет XVIII століття відображав, за рідкісним

виключенням, особи аристократів, то нерідко героями історичних і навіть релігійних творів

Лосенка вперше ставали рибаки, служниці, воїни – словом, простий народ. Таким чином, Лосенко

є засновником не тільки національної, але й народної теми в російському мистецтві.

ЗНАЧУЩА ПОСТАТЬ, з рецензії в журналі «Суміш»

Недавно я бачив в Академії мистецтв три картини одного росіянина, який обіцяє нам стати

Рафаелем...

Соромтеся, наслідувачі іноземних, дивлячись на цього художника; ніхто вам не повірить, що в

Росії не можуть народитися великі люди...

ЙОГО ЗНИЩАТЬ БЕЗПЕРЕЧНО, з листа Е. Фальконе Катерині II

Переслідуваний, стомлений, засмучений, змучений силою-силенною академічних дрібниць, котрі

ні в якій іншій Академії відношення до професорів не мають, Лосенко не в змозі взяти до рук

пензля: його знищать безсумнівно. Він найталановитіший серед своїх співвітчизників живописець, а до цього залишаються не чуттєвими, ним жертвують...

Не я один зітхаю про долю Лосенко.

ПІШОВ У ВІЧНІСТЬ, вірш В. Майкова «Вражає все, що твоя зобразила рука»

Всеобщим ты путем ко вечности отшел,

Лосенков, и свое блаженство там нашел,

Где здешня суета тебя уже не тронет.

Твой дух покоится и ни о чем не стонет;

Но сколько нам твой рок здесь скорби приключил!

С науками тебя и с нами разлучил.

Искусство нам твое собою то являет,

Какой ты в свете был великий человек,

И правильно о том жалети заставляет,

Что мы уже тебя лишилися навек.

Рогнеда, на холсте тобой изображенна,

С Владимиром, в своей прежалостной судьбе,

Не столько смертию отцовой пораженна,

Как сколько, кажется, стенает о тебе!

Прощаясь с Гектором несчастна Андромаха,

Не конченна тобой, уж зрится такова,

Какою должно быть смущенной ей от страха –

Печаль ее тобой представлена жива.

Всё живо, что твоя рука изобразила,

И будет живо всё, доколь продлится свет.

Единого тебя смерть в младости сразила,

Единого тебя, Лосенков, с нами нет!