МОЙСЕЄНКО Федір Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мінералог, хімік, перекладач. Першим висунув ідею про наявність олова на Уралі та в Сибіру.

З родини козацьких старшин.

Народився 11 (22) листопада 1754 р. в м. Лебедині Харківського намісництва Російської імперії

(нині – районний центр Сумської області України).

Помер 24 вересня (5 жовтня) 1781 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Навчався в Харківському колегіумі (1771-1776), Петербурзькій академічній гімназії (1766-1774), Фрейберзькій гірничій академії (1774-1779), Лейпцігському університеті (1774-1779).

Працював ад’юнктом з хімії та мінералогії російської Академії наук (1779-1781), викладачем

Петербурзького гірничого училища (з 1780).

Член Петербурзької академії наук (1779).

Член Лейпцігського економічного товариства (1779).

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Мінералогічний твір про олов’яний камінь»,

«Про тяжкий шпат», «Про первинні гори», два трактати про руди срібла, один – про барит, а

також «Комедія Екіра, або Свекруха».

Переклав декілька праць Теренція, «Основи хімії» І. Еркслебена, «Скорочену грецьку та римську

історію» В. Патеркула (1774), «Про втіху» Цицерона (1775), «Датську історію» (1777-1786),

«Хімічний словник» П.-Ж. Макера (1778), «Вступ до історії датської, в якому розмірковується про

віру, закони, вдачу і звичаї стародавніх данців» П.-А. Малле (1785).

Разом з І. Хемніцером і О. Нартовим редагував виконаний студентом Гірничого училища О.

Пікароном переклад «Мінералогічної звістки про саксонський рудний кряж» (1780).

М. склав класифікацію мінералів, що містять олово, і вказав деякі пошукові ознаки олов’яних руд.

На основі огляду відомих родовищ вперше висловив припущення про наявність олова на Уралі і в

Сибіру.

Познайомив жителів Російської імперії зі скандинавською міфологією.

Раптово помер на шляху до Криму, куди виїхав на чолі експедиції Академії наук.

Нашому землякові присвятили свою книгу «Федір Петрович Моїсєєнко» М. Раскін та І.

Шафрановський (1974).

Серед друзів та близьких знайомих М. – В. Крамаренков, І. Хемніцер, Г. Брайко, К.-Ф. Вольф, К.

Лаксман, Ф. Соймонов, О. Нартов та ін.

***

МЕРТВОМУ КАДИЛО

, з перекладацького кредо Ф. Мойсеєнка

Нелегко пояснювати нашою мовою все те, що на чужоземній і мертвому велику красу робить.

ВИДАТИ ПО СТО РУБЛІВ, з розпорядження по Російській академії наук від 28 квітня 1777 р.

Федору Мойсеєнкові і Микиті Соколову на їх прохання на вчені подорожі, які вони мають намір

нинішнім літом здійснити для здобуття собі великих знань в їх науках, а саме перший –гірським

Саксонським округом і суміжною з ним частиною Королівства Богемського, а інший – в

полуденну частину Франції, Швейцарії і нижній Палатінат, видати кожному по сто рублів із

статної Академічної суми.

НЕ СПОТВОРЮВАТИ ДУМКУ, з статті М. Фундамінського «Мойсеєнко Федір Петрович»

У «Попередженні» перекладачі наголошували, що вони, «прийнявши в пошану старовину комедій

і стислість вигадника, до слів не прив’язувалися, а прагнули лише зобразити ясніше сенс і силу

самого письменника». Комедію «Екіра» супроводжує переклад дидаскалія (довідки про перші

постановки) і резюме змісту п’єси, почерпнуте у французького філолога XVI в. М.-А. Мюре.

У 1774 вийшла в світ у перекладі М. книга римського письменника Веллея Патеркула « Скорочена

грецька та римська історія» У «Попередженні» перекладач вказував на необхідність критичного

підходу до списків творів стародавніх авторів, як правило неповних і зіпсованих переписувачами.

Для перекладу він вибрав паризьке видання, підготовлене абатом Павлом (Поль Аман-Лоран).

Звідси ж узяв передмову і частину приміток (інші почерпнуті з інших джерел).

М. прагнув не тільки «відобразити точно думки письменника», а й «не віддалитися від його

складу».

РОЗВИВАВ МІНЕРАЛОГІЮ, з книги М. Корнілова і Ю. Солодової «Ювелірні камені»

Перші описи багатьох мінералів і порід наведені в книзі «Сан-Хей-дін», написаній в

Стародавньому Китаї в XX ст. до н.е. Деякі відомості про деякі мінерали і руди містять індійські

Веди (кінець II – перша половина I тисячоліття до н.е.).

Грецький філософ-натураліст Аристотель вперше спробував класифікувати камені. Його увагу

привертали черепашки, прозорі кристали кварцу, походження яких він пояснював випадковою

«грою природи». Гірський кришталь він назвав «кристаллос», тобто лід. Аристотель вважав, що

вода через певний період перетворюється на твердий камінь.

Учень Аристотеля Теофраст в книзі-трактаті «Про камені» вперше спробував систематизувати

матеріал про мінерали, який накопичився на той час. Він навів відомості про 16 мінералів, котрі

розділив на метали, камені і землі.

Видатний учений старовини Аль-Біруні описав понад 50 мінералів і руд, навів дані про прийоми

обробки каменів, про ціни на них і найголовніші родовища. У праці «Правила знаходження

питомої ваги мінералів» навів ряд числових даних, близьких до сучасних. Це перші цифрові

константи мінералів, встановлені експериментальним шляхом.

Інший видатний учений – Авіценна (Ібн-Сіна). Це був природодослідник в широкому розумінні

цього слова – філософ, лікар, геолог. У своїй праці «Зібрання відомостей для пізнання

коштовностей» він описав властивості гірських порід і руд. Всі мінерали розділяв на чотири

групи: 1) камені і землі; 2) плавкі тіла (метали); 3) сірчані (пальні) речовини; 4) солі (розчинні

речовини). Класифікацією Авіценни в мінералогії користувалися до середини XVIII ст.

...У Росії мінералогія почала інтенсивно розвиватися з моменту створення на початку XVIII ст.

гірничозаводської промисловості. Фундатором її був М. В. Ломоносов.

Надалі цю науку розвивали К. Г. Лаксман, Ф. П. Моїсєєнко і особливо академік В. М. Сєвєргін.

У 1773 р. в Петербурзі було