траплялося бачити, що привезуть йому від імператриці превеличезний пакет паперів; він після
обіду звичайно сідав на диван і завжди просив, щоб через нього не турбувалися й продовжували
бесіду. Тим часом він тільки те й робив, що гортав аркуші. А іноді ще й втручався в розмову
гостей, не перестаючи в той же час читати папери. Якщо те, що він читав, не містило в собі
державного секрету, він нам повідомляв зміст.
Я чув від графа Моркова, що він ніколи не міг надивуватися незбагненній здатності графа
Безбородька читати найважливіші папери з такою швидкістю й так вірно й так швидко осягати
їхній зміст.
НІХТО, КРІМ БЕЗБОРОДЬКА, з книги Г. фон Гельбіга «Випадкові люди в Росії»
Ніхто з державних міністрів навіть у найскладніших випадках і з будь-якої галузі державного
управління не міг надати государині такої ясної доповіді, як Безбородько. Одним з найголовніших
його дарувань було мистецтво російської мови.
…Коли імператриця давала йому наказ написати указ, лист або що-небудь подібне, то він ішов у
приймальню й, з розрахунку найбільшої стислості часу, вертався й приносив твір, написаний з
такою добірністю, що нічого не залишалося бажати кращого.
ВІРЮ В ЙОГО ЧЕСНІСТЬ, з оцінки О. Безбородька маркізом де Палермо
Граф Безбородько, маючи у своєму веденні найбільше справ, частіше інших буває змушений
викликати дорікання; тому не дивно, що, незважаючи на його ввічливість, привітність, лагідність, звідусіль чуються скарги на нього.
Втім, зі всіх міністрів я набагато більше схильний вірити в його чесність, ніж у чесність когось
іншого з них.
…Услід за князем Потьомкіним по цьому порядку речей варто говорити про графа Безбородько, котрий старанністю свого характеру, лагідністю й навіть, може бути, сором’язливістю, як і
недбалою простістю костюма являє дивний контраст з пишністю, самовпевненістю й гордовитою
поставою згаданого міністра (Потьомкіна – авт.). Судячи з зовнішності, можна подумати, що
граф користується другорядним кредитом при дворі й відіграє роль підлеглого, але якщо
вдивитися глибше, не можна не помітити відразу, що він займає вищий щабель в думці
государині, ніж перший, вся сила якого залежить єдино від переконання її в тому, що він
необхідний.
ІМПЕРАТРИЦЯ НА СВІТ ДИВИЛИСЯ ЙОГО ОЧИМА, з книги М. Павленка «Катерина
Велика»
Безбородько належить до числа тих, що рідко зустрічалися державних діячів, які пнулися щаблями
чиновних сходів самостійно, не опираючись ні на «випадок», ні на протекцію, ні на заступництво, але лише завдяки своїм неабияким даруванням: величезній працездатності, котра дивувала
сучасників, феноменальній пам’яті, вмінню швидко все схоплювати, чітко і ясно формулювати
думки.
У провінційного українця, який опинився при пишному царському дворі, бракувало світського
лиску, начитаності, обходження, котрі він став із завзятістю здобувати. Не завжди досягав успіхів, проте, здається, найбільше встиг у поповненні своїх знань.
Імператриця мала до Безбородько повну довіру й ділилася з ним таємницями й планами. У
багатьох випадках вона дивилася на справи очами Безбородька, тому що не мала можливості
особисто знайомитися з величезним потоком інформації, що стікалася з усієї країни й з-за кордону
в її кабінет. Одним словом, Безбородько виконував функцію приводного ременя від махового
колеса до коліс і коліщат складного державного механізму.
Додамо, що він довір’ям не зловживав, мав репутацію чесної людини, не брав хабарів, хоча
можливостей для цього було чимало, оскільки всі справи прохачів проходили через його руки.
ХТО Ж АВТОР ВИЗНАЧНОЇ ПАМ’ЯТКИ, з книги В. Шевчука «Нерозгадані таємниці «Історії
Русів»
Однією з найвизначніших пам’яток стала «Історія Русів». Біля цього твору багато таємниць: де і
коли твір, був написаний, хто його автор…
…І тут виникає чи не найсерйозніша гіпотеза: про авторство Олександра Безбородька. Вперше
думку про це висловив М. Слабченко, подавши такі аргументи: рукопис знайдено в маєтку
Безбородька, автор «Історії Русів» дослівно переписував із «Короткого літопису», виданого В.
Рубаном у 1777 році і дописаного таки О. Безбородьком. Останній листувався з О. Конисським і
брав участь у війні 1769 року з турками. Цю гіпотезу підтримав професор П. Клепацький.
На доказ авторства О. Безбородька він подав листа того до батька від 1 серпня 1776 року з
Петербурга, в якому син просить батька прислати матеріали до історії України та «історії
малоросійські літописні».
…Отже, О. Безбородько збирався продовжувати свою історичну працю, притому хотів її видати, тобто мав би зважати на офіційну тодішню опінію, а «Історія Русів» аж зовсім не мала на меті
стати підцензурним виданням, недаремно її автор так пильно ховав своє ім’я. Тобто прямих
вказівок на те, що О. Безбородько написав саме «Історію Русів», нема в цитованому листі. Є, однак, …цілий ряд непрямих доказів на користь цієї гіпотези.
Все це, так би мовити, позитивні аргументи. Слабкість їхня принаймні та, що все сказане може
стосуватися й до іншої якоїсь особи…
МАВ ВИТОНЧЕНИЙ СМАК, з книги Г. Реймерса «Санкт-Петербург в кінці свого першого
століття»
Цей будинок (палац Безбородька – авт.) ... належав померлому в 1799 р. видатному державному
канцлерові О. А. Безбородьку. При величезних засобах, маючи можливість здобувати все,
покійний князь мав витончений смак.... Будинок служив тому явним доказом. Чим більше
здобував він сили й значення на службі, чим більше, внаслідок подарунків від государів, збільшувалися його доходи, тим більше збільшував і прикрашав він своє житло.
НЕОГРАНОВАНИЙ ДІАМАНТ, бувальщина
Знайомлячи в 1775 р. Катерину II з О. Безбородьком, П. Румянцев сказав:
– Рекомендую Вашій величності не огранований діамант: ваш розум складе йому ціну.
Document Outline