сторінками «Російської думки» поезію Маяковського і Лівшиця.

Облиш, Вася, це тобі не пробка!

Чи не тому дідки гладили нас по голівці, щоб з іскор нашої зухвалої поезії нашвидку зшити собі

електропасок для спілкування з музами?

Ці суб’єкти дали привід табуну молодих людей, раніше без визначених занять, накинутися на

літературу і показати своє лице, яке перекривила гримаса: освистаний вітрами «Мезонін Поезії»,

«Петербурзький Глашатай» і ін.

А поруч виповзла зграя Адамов з проділом – Гумільов, С. Маковський, С. Городецький, Пяст, які

спробували причепити вивіску акмеїзму й аполлонізму на потьмянілі пісні про тульські самовари

й іграшкових левів, а потім почали кружляти строкатим хороводом навколо… футуристів...

Сьогодні ми випльовує минуле, яке застрягло в наших зубах, заявляючи:

1) Усі футуристи об’єднані тільки нашою групою.

2) Ми відкинули наші випадкові клички «его» і «кубо» й об’єдналися в єдину літературну компанію

футуристів:

Давид Бурлюк, Олексій Кручених, Бенедикт Лівшиць,

Володимир Маяковський, Ігор Сєвєрянін, Віктор Хлєбніков.

МІЙ ВЧИТЕЛЬ, з книги В. Маяковського «Я сам»

Завше з любов‘ю думаю про Бурлюка. Прекрасний товариш. Мій справжній вчитель. Бурлюк зро-

бив з мене поета.

ОКО ВІД’ЇХАЛО ВБІК НА ЦІЛИЙ ВЕРШОК, зі спогадів Б. Лівшиця

Родина Бурлюків складалася з восьми чоловік: батька, трьох синів і трьох доньок.

…Зв’язки надзвичайної любові об’єднували всіх членів родини. …Загнані планетарними вітрами в

цей куточок землі, в одноповерховий, занесений степовими снігами будинок, Бурлюки гарячково

тиснулися один до іншого, ніби намагаючись зберегти останнє в світі людське тепло.

Ноєвим ковчегом неслася в бурхливому ворожому просторі чорнодолинська садиба, і в ній

сплетеними тілами, багатоголовим клубком, пацючим королем роїлося бурлюче місиво.

Між Бурлюками і всім іншим людством стояла нескорима перешкода: зоологічне відчуття родини.

Під послідовно нашарованими оболонками гостинності, добродушності, товариської солідарності

таїлося ядро, яке не можна було прогризти, – родове табу.

…Величезні мольберти з натягнутими на підрамники і заґрунтованими полотнами, немов за

щучим велінням, з’явилися за одну ніч у різних куточках майстерні.

…Весь дикий табір чекав лише сигналу, аби з гиканням і виттям накинутися розбійної ордою на

строго біліючі полотна.

Та брати ще радяться, обмірковують останні деталі атаки. Захватаний на полях знімок переходить

з рук до рук. Можна починати...

– Ну, розфарбуй його, як те треба! – напучує брата Давид.

Володимир пише мій поясний портрет. Про це ми домовилися напередодні. Мене зараз розкладуть

на основні площини, почикрижать на дрібні частини і, усунувши в такий спосіб смертельну

небезпеку зовнішньої подібності, знайдуть досконалий «характер» мого обличчя.

Але я не боюся.

…Позувати Володимирові суцільне задоволення. Можна рухатися, як завгодно, приймати будь-

яку позу. Це навіть полегшує роботу художника: у множинності ракурсів йому скоріше вдасться

визначити константу мого обличчя.

У Давида людина в чорному і високому циліндрові вже покрокувала услід кобилі, яка здивовано

оглядає свій круп…

Володимир тим часом уже виколов мені ліве око і для більшої виразності вставив його у вухо. Я

безпристрасно вичікую подальшого перебігу подій: ворожити щодо моєї подальшої долі було б

намарне.

– Канон зрушеної конструкції! – весело проголошує Давид.

Це говориться виключно заради задоволення вимовити вголос свіжу формулу: всім трьом ясно, чому пейзаж пишеться з декількох точок зору і навіщо на портреті моє око від’їхало вбік на цілі

вершки. Те, що в Греко і Сезанна було результатом органічного пороку, стає тепер методом.

Необхідно утруднити сприйняття, відірвати його від звичного рефлексу, відмовитися від

традиційної, нав’язаної Відродженням, перспективи, від умовних ракурсів, які більмом

закривають наш погляд.

Ми чудово розуміємо один одного...

Днів за п’ять мене відкликає в далекий кут Людмила Йосипівна. Вона чомусь страшенно мені

довіряє і, зі сльозами в голосі, допитується:

– Скажіть, чи серйозно все це? Чи не перегнули в цей раз Додичка і Володечка? Адже те, що вони

затіяли тепер, переходить усі межі.

Я її заспокоюю. Це зовсім серйозно. Це абсолютно необхідно. Іншого шляху в даний час немає і

бути не може.

Гірше обстоїть справа з батьком. Він розлютований: хлопчики знущаються з нього. Чи вартувало

виховувати їх, на мідні гроші вчити живопису, коли вони займаються такою мазаниною, так ще

видають її за останнє одкровення!

– Я лівою ногою напишу краще! – жбурляє він в обличчя синам і сердито ляскає дверима.

Години за три Давид несе батьку полотно, яке ще пахне свіжою фарбою...

ЦІНИ НА ЙОГО ПОЛОТНА ЗРОСТАЮТЬ, з оцінки Artprice.com

Інвестиційна «математика» стосовно робіт Д. Бурлюка помітно вибивається із загального ряду.

Розрахунки показують, що 100 доларів, умовно інвестовані в роботи художника в 1997 році, перетворилися б в 536 доларів в 2003 році. Стійкий ціновий підйом почався в 1999 р. й триває

дотепер.