допущений до бальзамування за особистою вказівкою Дзержинського...

Збарський-син визнає, що він відчував страх при першому дотику до «святині» і «напружене

почуття відповідальності до самого кінця».

…Сам факт бальзамування тіла Леніна І. Б. Збарський ...пояснює неможливістю зберегти тіло

іншим способом: мовляв, спочатку його хотіли заморозити, але воно прийшло в «загрозливий

стан», тому вирішили бальзамувати. Насправді висвячені, герметичні комуністи, котрі складали

голівку червоного режиму, знали, що для здійснення сатанинського ритуалу потрібна не

«морожена курка», нездатна вселити трепет «масі», а мумія, «вічно живий» Ленін. Мабуть, дещо

міг би розповісти І. Б. Збарський – проте «лікарська таємниця» не дозволяє…

…І. Б. Збарський – прихильник поховання тіла Леніна. Схоже, академік і цього разу вірний

сімейній справі. Постарілий ідол виконав свою окультну функцію і тепер повинен послужити

останню службу пеклу: лягти в російську землю і тим самим накликати на неї нові страшні

нещастя. Тому що сатаніст не може бути похований по-християнськи.

Згадаємо, як вчинили з трупом самозванця Отрепьєва: спалили, зарядили в гармату і вистрілили

убік Заходу. Свою землю не опоганювали…

КРАЩІ ЧАСИ КЛАСИК ПРОВІВ ЗІ ЗБАРСЬКИМИ, з дослідження О. Гаревської «Борис

Пастернак у просторі і часі»

Початок 1916-го. Понад два роки йде Перша світова війна. Борисові Леонідовичу – 25, у нього

звільнення від військової служби, він на розпутті. Уже написані «Лютий. Дістати чорнила і

плакати!» і «Петербург», випущена перша книга віршів «Близнюк у хмарах»... Є ще заняття

музикою, які здаються Пастернаку дуже істотними. Заробляє він на життя, працюючи гувернером.

Москва до цього часу здобуває риси тилового міста – зростають ціни, звужуються можливості

заробітку. І тут цілком випадково надходить пропозиція поїздки на Урал в якості помічника

керуючого хімічними заводами Бориса Збарського.

Кілька слів про цю людину. Біохімік Борис Збарський у майбутньому розробить технологію

бальзамування тіла Леніна і стане хоронителем радянської святині, але в 1916 році йому тільки 30

років, він – керуючий хімічними заводами на півночі Прикам’я. Збарський з родиною – молодою

дружиною і сином – проживає у Всеволодо-Вільві, де відкриває і патентує технологію очищення

хлороформу до медичної якості, тим самим дуже допомагаючи фронту.

Збарський – енергійний, талановитий, дуже зайнятий справами, а в будинку – молода дружина, котрій не вистачаю спілкування, цікавих співрозмовників. Борис Пастернак відповідає відразу

декільком вимогам Збарських: для Бориса Ілліча він – помічник з ділового листування і торгово-

фінансової звітності (надалі знайомство зі Збарським переросте в дружбу), а для його дружини

Фанні Миколаївни – бажаний розумний співрозмовник.

Пастернак зійшов з потяга на станції Всеволодо-Вільві Пермської залізниці 16 січня 1916 року.

Він проживе тут майже півроку – до кінця червня. Свої праці і дні Борис Леонідович докладно

буде описувати в листах до батьків.

Оселився він в одній з кімнат невеликого дерев’яного будинку керуючого і крім захвату, який

викликає навколишня природа, Борис Пастернак не може не захоплюватися побутовими

зручностями. «Тут дуже добре, – писав він батькам. – Зручності (електричне освітлення, телефон, ванна, лазня etc, etc), з одного боку, своєрідні, нехарактерна для Росії краса місцевості, дикість

клімату, відстаней, пустельності – з іншого».

…Тут, в уральському Прикамьї, буде написаний шедевр його лірики «Марбург». Чистовий варіант

вірша передрукований на машинці на зворотному боці чотирьох аркушів заводських конторських

бланків автор подарує Фанні Миколаївні.

На фотографії, подарованої другу юності, де Пастернак сидить на терасі вільнівського будинку, він напише: «Це був один з найкращих часів у моєму житті».

…Будинок керуючого, де жили Збарські і на терасі якого сфотографований Борис Пастернак,

зберігався до середини 1990-х років. До 1976 року в ньому розташовувалася лікарня, потім – центр

дитячої творчості і, нарешті, заводський гуртожиток. У1980-і адміністрація заводу продала

будинок місцевій жительці, у якої малися якісь плани. Але наступили важкі 1990-і, і нова

господарка історичного будинку вирішила продати рами і дверні блоки – напевно, вони найкраще

збереглися. Справа була зроблена. І будинок просто розсипався.

Про славне минуле цього місця нагадує лише вирослий кедр, біля якого сфотографовані Пастернак

і Збарський.

МУХА В САРКОФАЗІ, бувальщина

Збарський якось розповідав у вузькому колі друзів:

– Усі 24 години на добу я був прикутий до Мавзолея. І все життя мені снився один-єдиний

жахливий сон – дзвонять з Мавзолею: «Борисе Іллічу, висилаємо машину – муха в саркофазі! І я

схоплююся і мчуся, мов божевільний.

ПО МОЩАМ І ЄЛЕЙ, анекдот

Мавзолей запланували розмістити на глибині трьох метрів. Коли рили першу яму, прорвало

каналізаційні труби і затопило майбутній жалобний зал.

Перший «радянський» патріарх Тихон з приводу неприємної події вирік:

– По мощам і єлей!