class="book">групі з Гатовим, Марієнгофом, Шерешевською, Сахаровим, Германом і Стирською весною 1920

року в Харкові.

3 жовтня 1921 року Кроткі були присутні на прийомі в студії художника-імажиніста Георгія

Якулова, де відбулася перша зустріч Айседори Дункан і Сергія Єсеніна, а на початку травня 1922

року були гостями на їх весіллі на Пречистенці. …Молодята вилетіли з Москви до Кенігсбергу, а

звідти поїздом – до Берліна. Єсенін не забував Кротких під час зарубіжної подорожі (з 10 травня

1922 по 3 серпня 1923 р.). У листі Анатолію Марієнгофу з Нью-Йорка від 12 листопада 1922 року

поет писав: «Щодня, кожну годину, і лягаючи спати, і встаючи, я говорю: зараз Марієнгоф в

магазині, зараз прийшов додому, ось приїхав Гришка (Колобов), ось Кроткі, ось Сашка, і т.д. і т.д.

В голові у мене тільки Москва й Москва. Навіть соромно, що так по-чехівськи».

А в листі з Парижа весною 1923 року також посилав привіт Емілям Кротким і іншим своїм друзям

й пояснював: «Вибач, голубчик, це вся моя Москва».

АКАДЕМІЯ ДОТЕПНОСТІ, з передмови О. Безименського до книги Е. Кроткого «Уривки з

ненаписаного»

Беручи в руки цю книгу, ви можете собі позаздрити. Перед вами розкриються сторінки, які вам

напевно захочеться знову й знову перечитати. На будь-якій сторінці – рядки, які не підуть з

пам’яті.

Вони відточують думку і веселять душу. У будь-якому з них іскриться і нуртує розумний і

могутній сміх, то радісний, то іронічний, то схвальний, то засуджуючий, то добродушний, то

такий, який періщить, ніби батогом.

Ця книга – Академія дотепності. Написав її письменник Еміль Короткий, золотих слів майстер.

Яскравим і глибоким є її зміст. Факти і явища, помічені Емілем Коротким, будь-який з нас, безумовно, спостерігав навколо себе. А починаєш їх бачити якось по-новому, уточненими і

осмисленими. Люди і людські характери, про які йде мова, безумовно, зустрічалися будь-якому з

нас. А починаєш їх розуміти ширше і глибше, ніж розумів дотепер.

Відбувається це тому, що головною зброєю письменника, зброєю, якою він блискуче володіє, є

афоризм – точна і ясна формула, вислів, що карбує в небагатьох словах думку, іноді ліричну, іноді гумористичну, а іноді й гостро сатиричну.

Розумом і серцем читачі відчувають силу і красу таланту Еміля Короткого, письменника, що так

рано пішов від нас. Це розумна, гострозора людина, тонкий і точний у визначеннях спостерігач,

…нескінченно веселий.

…Моя скромна роль вичерпана. Відкрийте книгу, – в пряму розмову з вами вступає Еміль

Короткий – золотих слів майстер.

НІКОЛИ НЕ ГЛУЗУВАВ БЕЗЦІЛЬНО, з роману І. Ільфа та Є. Петрова «Дванадцять стільців»

Про Авессалома Володимировича Ізнуренкова* можна було сказати, що іншої такої людини немає

у всій республіці. Республіка цінувала його за заслугами.

Він приносив їй велику користь. І разом з тим він залишався невідомим, хоча в своєму мистецтві

був таким же майстром, як Шаляпін – у вокалі, Горький – в літературі, Капабланка – в шахах, Мірошників – в бігу на ковзанах, і найносатіший, найкоричневіший ассірієць, що займає краще

місце на розі Тверської та Камергерського, – в чищенні чобіт жовтим кремом.

Шаляпін співав. Горький писав великий роман. Капабланка готувався до матчу з Альохіним.

Мірошников рвав рекорди. Ассірієць доводив штиблети громадян до сонячного блиску.

Авессалом Ізнуренков – глузував.

Він ніколи не глузував безцільно, заради красного слівця. Він робив це за завданнями

гумористичних журналів.

Ізнуренков відпускав не менше шістдесяти першокласний жартів на місяць. Якщо влучною

фразою Ізнуренкова підписувався малюнок, то слава діставалася художникові. Ім’я художника

поміщали над малюнком. Імені Ізнуренкова не було.

– Це жахливо! – кричав він. – Неможливо підписатися. Під чим я підпишуся? Під двома рядками?

І він продовжував палко боротися з ворогами суспільства: поганими кооператорами,

розтратниками, Чемберленом, бюрократами. …Після виходу журналів в світ жарти звучали з

циркової арени, передруковувалися вечірніми газетами без вказівки джерела і підносилися публіці

з естради «авторами-куплетистами».

Ізнуренкову вдавалося жартувати в тих областях, де, здавалося, вже нічого смішного не можна

сказати. З такої чахлої пустелі, як роздуті накидки на собівартість, Ізнуренков зміг вичавити

близько сотні шедеврів гумору. Гейне опустив би руки, якби йому запропонували сказати що-

небудь смішне і разом з тим суспільно-корисне з приводу неправильної тарифікації вантажів малої

швидкості; Марк Твен втік би від такої теми. А Ізнуренков залишався на своєму посту.

*Прототип – Еміль Кроткий.