ЛУЧИЦЬКИЙ Іван Васильович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик.

З учительської родини. Батько, Лучицький В., – викладач давніх мов духовної семінарії; дружина,

Лучицька М., – перекладачка, видавець.

Народився 2 (14) червня 1845 р. в м. Кам’янці-Подільському Подільської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).

Помер 22 серпня 1918 р. в м. Києві Української Держави (нині – столиця України). Похований на

Аскольдові могилі: надгробок зрівняний з землею в 1920-х роках, коли цвинтар перетворили на

парк відпочинку.

Навчався в Кам’янець-Подільській та 1-й Київській гімназії, закінчив історико-філологічний

факультет Київського університету св. Володимира (1862-1866).

Працював учителем Києво-Подільської прогімназії (1868-1870), викладачем Київських

університету св. Володимира (1870-1901), Вищих жіночих курсів (1879-1889; 1904-1905),

редактором газет «Свобода і право» і «Київські відгуки» (1905-1907), викладачем петербурзьких

Вищих жіночих курсів, психоневрологічного інституту, курсів Лесгафта, знову Київського

університету с. Володимира.

Депутат 3-ї Державної думи (1907-1912).

Член-кореспондент Петербурзької (1908) та Російської (1917) академій наук.

Дійсний член Історичного товариства Нестора-Літописця.

Член «Старої Громади», «Союзу звільнення».

Засновник Української федеративно-демократичної партії, один з засновників партії кадетів,

українського «Союзу автономістів-федералістів», Українського Наукового Товариства у Києві.

Друкувався в журналах і збірниках: «Підвалини», «Київські універсальні вісті», «Нове слово»,

«Російське багатство».

Як історик-вчений дебютував працею «Гугенотська аристократія і буржуазія на півдні Франції

після Варфоломіївської ночі» (1870).

Потім настала черга наступних доробків: «Феодальна аристократія і кальвіністи у Франції» (1871),

«Католицька ліга і кальвіністи у Франції» (1877), «Общинне землеволодіння в Малоросії.

Золотоніський повіт» (1882), «Матеріали до історії землеволодіння в Полтавській губернії в 18

ст.», «Нариси економічних відносин у Західній Європі з XVI сторіччя» (обидва – 1883),

«Робітниче населення і економічна політика німецьких міст 15-16 ст.» (1884), «Питання про

селянську поземельну власність у Франції до революції і продажу національних майна» (1894),

«Селянське землеволодіння у Франції напередодні революції, переважно в Лімузені» (1900), «Стан

землеробських класів у Франції напередодні революції й аграрна реформа 1789-1793 років»

(1912), «Quelques remarques sur la vente des biens nationaux» (1913).

Під редакцією Л. видруковано переклади історичних досліджень Грегуара, Дрепера, Файфа,

Фрімана, а також «Київський збірник на користь голодуючих» і «Збірник на користь незаможних

студентів університету святого Володимира».

Перу нашого земляка належить низка статей в 86-томному «Енциклопедичному словнику».

Залишалась незакінченою розпочата в1878 р. «Історія селянської реформи в Західній Європі».

Усі історичні дослідження Л. базуються на величезному архівному матеріалі.

50-річчю наукової діяльності Л. було присвячено номер „Наукового історичного журнау» (1914).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – М. Грушевський, В. Антонович, Д. Петрушевський, В.

М’якотін, Є. Тарле, П. Лавров, І. Тургенєв, А. Се, Л. Леже, М. Станюкович, М. Ковалевський, В.

Короленко, М. Старицький, М. Кропивницький, М. Лисенко, Г.Афанасьєв, В. Науменко, М.

Кареєв, В. Модестов, Є. Чикаленко, О. Кістяківський, М. Василенко, Л. Добровольський, В.

Іконников, В. Клячин, Ф. Фортинський та ін.

***

НАРОД, А НЕ КОРОЛІ

, з професійного кредо І. Лучицького

Творець історії – народ.

ВИКОРИСТОВУВАВ ІСТОРИКО-ПОРІВНЯЛЬНИЙ МЕТОД, з автореферату дисертації Н.

Логунової «Наукова та громадсько-політична діяльність І. В. Лучицького»

Не легким був шлях І. В. Лучицького. Підтримуючи та покриваючи ліберально-демократично

налаштоване студентство, він був під особливим наглядом Попечителя Київського учбового

нагляду та під контролем Департаменту поліції.

Не можна сказати, що історик був майстерним лектором, однак він був блискучим педагогом, у

чому є велика заслуга його закордонних вчителів. Він умів заохотити слухачів до самостійної

роботи над джерелами, ретельно уникав навіть випадкової підказки учаснику семінару, боявся

передбачити висновки, до яких студент мав прийти самостійно. Всі його учні користувались

цінними критичними і методологічними порадами, але жоден з них не міг наректи на якусь спробу

здійснити тиск, зазіхнути на їх самостійність у науці.

...Наукова діяльність вченого над вивченням історичного минулого розпочалася в 60-ті рр. ХІХ ст.

У ній можна виділити декілька етапів. У 60–70-ті роки ХІХ ст. він був переважно дослідником

Франції ХVІ ст., релігійних та соціально-політичних рухів. До цього періоду відносяться й

історико-філософські та культурно-історичні роботи. З кінця 70-х рр. ХІХ ст. почався другий

період наукової діяльності вченого, основна увага в якому була приділена економічній історії

нового часу, зокрема історії українського землеволодіння.

У дослідницькій методиці І. В. Лучицького широко був використаний історико-порівняльний

метод, у тісному зв’язку з яким були ретроспективний метод та метод переживань. З кінця 70-х

років ХІХ ст. використовуючи в своєму арсеналі економічні методи дослідження, І. В. Лучицький

першим став застосовувати статистичний метод у історичних дослідженнях. Із цим методом

історик пов’язував найсуттєвіші успіхи історичної науки, особливо у вивченні економічної історії

Західної Європи.

Близько десяти років І. В. Лучицький віддав захопленню українською соціально-економічною

історією. Але дослідження українського економічного минулого йшли паралельно з інтенсивною

роботою над