«миттєвого паротворення» (що фактично

вимагало близько 10 хвилин), сконструйований Л. Серполле для свого екіпажу, з’явився лише

1885 р. До цього часу, а точніше в 1876 р., німецький інженер Н. А. Отто вже створив цілком

працездатний чотиритактний двигун внутрішнього згорання.

Впродовж низки років двигуни цього типу виготовлялися як стаціонарні. Вони працювали на

світильному газі і гасі і залишалися тихохідними, розвиваючи не більше 300 обертів колінчастого

валу на хвилину. Як показали випробовування таких двигунів, встановлених, на чотириколісні

екіпажі, вони для транспортних цілей виявилися непридатними.

Найважливішою передумовою для подальшого розвитку мотоцикла, так само як і автомобіля, стала розробка в період 1883-1886 рр. німецькими винахідниками Готлібом Даймлером і Карлом

Бенцом бензинових двигунів транспортного типу, які на той час можна було назвати

«середньобертовими». В результаті виникли дві конструктивні концепції легких транспортних

двигунів, придатних як для

Мотоцикла, так і автомобіля. Прогресивнішою з них можна назвати ту, яка передбачала

вертикальне компонування двигуна.

Для Вернерів двигун сконструював француз Іполит Лабіт, проте, мабуть, це стосується двигунів

подальших моделей мотоциклів фірми «Вернер». Двигун же, який застосовувався в період 1897-1898 рр., не мав аналогів. Не зважаючи на те, що в ньому використовувалося гартівне запалення

(небезпечне в пожежному відношенні) він був швидкохідним завдяки тому, що діаметр циліндра і

хід поршня мали однаковий розмір. На двигуні клапани розташовувалися з боків циліндра, а

камера згорання мала Т-подібну форму (подібну тій, яку пізніше, в 1901 р., використовували на

знаменитих автомобілях «Мерседес»).

У 1899 р. Вернери застосували на мотоциклі з двигуном в 1,25 к.с. електричне запалення. Двигун, як і раніше, розташовувався на передній вилці мотоцикла. До 1900 р. було побудовано близько

3000 вернерівських «самокатів». Тоді ж вони експонувалися на Всесвітній виставці в Парижі, де й

отримали золоту і срібну медалі.

В результаті інші фірми стали копіювати вернерівські мотоцикли і збирати їх різних конструкцій.

На змаганнях кінця минулого століття мотоцикли фірми «Вернер» їх блискуче перемагали. До

1901 р. вийшло понад 3500 виробів марки «Вернер». Однак із зростанням потужності їх двигунів і, відповідно, ваги високо, розташований центр тяжіння мотоцикла привів до його нестійкості. Це

примусило Вернерів змінити свою конструкцію.

В кінці 1901 р. був створений «Новий Вернер» – мотоцикл «класичного компонування», у якого

двигун знаходився внизу, в центрі ходової частини, і його картер став ланкою «відкритої» рами.

Окрім останнього нововведення, мотоцикл Вернерів повторював конструкцію «протомотоцикла»

Даймлера 1885 р.

Втім, виявилося, що і «відкрита» рама з укладеним в неї картером двигуна не була новинкою.

Заслугою братів Вернерів залишилося те, що вони правильно зрозуміли прогресивні

конструктивні рішення й впровадили їх у практику. На першому «Новому Вернері» з мотором в

1,5 к.с. замість круглого шкіряного ременя був застосований плоский, який стали використовувати

й інші фірми, що з’явилися услід за

вернерівською. У подальші роки фірма «Вернер» стала випускати мотоцикли з могутнішими

двигунами – 2, 3, 4 к.с.

На останньому з цих мотоциклів був встановлений двоциліндровий двигун з паралельними

вертикальними циліндрами (брати розділили пальму першості з англійською мотоциклетною

фірмою «Берклі»). Таку компонування пізніше стали називати «твін». Продовжуючи випускати

мотоцикли, Вернери з 1906 р. почали й випуск автомобілів. Проте це вже інша історія.

Прослідкувавши головну лінію розвитку конструкції мотоцикла, яку представляли Готліб Даймлер

і такі фірми як «Гільдебрандт і Вольфмюллер» і «Де Діон-бутон», ми побачили, що у братів

Вернерів були попередники. Вернери, звичайно, запозичили у них ідею створення мотоцикла і ряд

конструктивних рішень. Проте ми бачили також, що за своїми показниками (літрової потужності і

питомій масі) вже перший «Мотоциклет» Вернерів перевершував своїх попередників. Його поява

в 1897 р. викликала в період 1898-1899 рр. цілу хвилю виникнення мотоциклетних фірм.

Другу хвилю ініціював, починаючи з 1902 р., мотоцикл «Новий Вернер», який мав вже класичне

компонування.

Додамо лише, що фірма «Вернер» припинила своє існування в 1914 р. у зв’язку з початком першої

світової війни.

НОВА ФОРМУЛА, з книги С. Каунтера «The history and development of motorcycles in the science museum»

Нова формула, яка типізується цією конструкцією, є тією базою, на якій з тих пір розвивалася

величезна більшість мотоциклів.

ЦЕ БУВ СПРАВДІ МОТОЦИКЛ, з книги Р. Хау і Л. Дж. К. Сетрайта «The history of the world’s motorcycles»

Це принаймні був мотоцикл, який насправді був мотоциклом. Це була машина, яка викликала

хвилю нового виробництва, нового спорту і нового засобу комунікації.